Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Група армій «Північ» - 3-я і 4-а армії - під командуванням генерал-полковника Теодора фон Бока наносила удар по «польському коридору» з Померанії та Східної Пруссії. Розгромивши там війська противника, її основні сили повинні були просуватися до річки Нарев. Трьом арміям групи «Південь» генерал-полковника Ґерда фон Рундштедта, що наступали з Силезії та Словаччини, належало розгромити польське угрупування в Галичині й великому закруті Вісли та розвивати наступ на Варшаву, відрізаючи шляхи відходу противнику з Познанського виступу. Моторизовані дивізії повинні були захопити ключові переправи на Віслі. Таким чином, німці, використовуючи вигідні географічні обриси польських кордонів та ідеї «блискавичної війни», намічали здійснити прорив оборони з двох напрямків, в темпі здійснити охоплювальний маневр у глибину й оточення основних польських сил на захід від Варшави.

«Необхідно досягти вирішального успіху за короткий час, - переконував Гітлер головнокомандувача сухопутних військ генерал-полковника Вальтера фон Браухіча. - Протягом 8-14 днів має стати ясно, що Польща загине».

Сили вторгнення налічували близько 1,5 мільйона осіб, 2379 танків і 9824 гармат і мінометів. Їх підтримували більше 2000 літаків 1-го і 4-го повітряних флотів.

На західному кордоні проти можливого французького наступу були розгорнуті 11 кадрових дивізій групи армій «Ц», які не мали жодних планів, окрім вказівки сусідів не дратувати. Допускалися виключно відповідні заходи, причому такі, які не викликають противника на активність.

Польський план «Z» передбачав оборону всього периметру кордону силами семи армій і трьох оперативних груп до того моменту, коли в справу вступлять війська Англії та Франції, з подальшим переходом у контрнаступ. Польський генералітет, який навчався у французьких стратегів, як і вони, мислив категоріями часів Першої світової війни, рівномірно розтягнув війська вздовж майже 1900-кілометрового кордону. Причому слабка пропускна здатність залізничної мережі практично не дозволяла внести зміни в цю диспозицію і зробити своєчасне перекидання сил на загрозливий напрям по внутрішніх операційних лініях. Німці, які й без того володіли значною чисельною перевагою, за рахунок зосередження потужних «кулаків» на напрямках головних ударів досягли вирішальної переваги. Місцевість на театрі військових дій чудово підходила для масованого застосування бронетехніки. Польська армія поступалася противнику по всіх параметрах, спочатку перебувала у величезному «казані» і приречена була на поразку. Але ж і протриматися планувалося всього нічого - якихось два тижні. Хоча наступник Пілсудського маршал Ридз-Сміґли, який у разі війни автоматично ставав Верховним головнокомандувачем, впевнено стверджував, що Польща встоїть як мінімум кілька місяців. Потім, на 15-й день мобілізації, перейде в наступ найпотужніша в світі французька армія, і Гітлер - капут. На цей випадок польське командування готувало «корпус вторгнення».

«Мабуть, важко встановити, в чому полягав оперативний задум, покладений в основу плану розгортання польської армії, - дивувався фельдмаршал Еріх фон Манштайн, - якщо тільки це не було бажанням «прикрити все» або, можливо, правильніше буде сказати, нічого не віддавати добровільно. Це бажання в разі його здійснення призводить слабшу сторону, як правило, до поразок… Взагалі кажучи, польському темпераменту більше відповідала ідея наступу, ніж оборони. Романтичні уявлення минулих часів, по крайній мірі, підсвідомо, ще зберігали свою силу в головах польських солдатів… Таким чином, можливо, що в основі плану розгортання польської армії, окрім бажання «нічого не віддавати», взагалі не було ніякої ясної оперативної ідеї; існував лише компроміс між необхідністю оборонятися від переважних сил противника й колишніми зарозумілими планами наступу. При цьому одночасно впадали в оману, вважаючи, що німці будуть вести наступ за французьким зразком і що він невдовзі прийме застиглі форми позиційної війни».

Єдино вірним рішенням з оперативної точки зору міг би стати відвід основних частин Війська Польського на заздалегідь підготовлений 600-кілометровий кордон по берегах річок Бобр, Нарев, Вісла й Сян. Проте це було визнано неможливим, виходячи з політичних, економічних (на заході країни розташовувалися основні промислові об'єкти) і психологічних міркувань. А мабуть, найправильніше було б реально оцінити свої можливості й віддати Гітлеру «вільне місто» Данциґ.