Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Щодо Радянського Союзу польські політики продовжували демонструвати абсолютно чудову твердість, що часом переходить в незрозумілу сліпоту і навіть дурість, на думку Едуарда Даладьє - «найбільшу дурість». На всі пропозиції союзників заручитися військовою підтримкою східного сусіда міністр закордонних справ Юзеф Бек незмінно відповідав зарозумілою відмовою. У серпні 1939 року, втомившись умовляти поляків хоч що-небудь зробити для забезпечення безпеки своєї країни, міністр закордонних справ Франції Бонне інструктував свого посла у Варшаві: «Ми в якості союзників маємо всі підстави просити уточнити, яким чином вони збираються без допомоги росіян організувати збройний опір у разі можливої німецької агресії. Зважаючи на прийняті на себе зобов'язання ми маємо повне право отримати вичерпну відповідь на це питання». І отримав 19 серпня вичерпну відповідь полковника Бека: «Це для нас питання принципу. Ми не маємо військової угоди з СРСР, і ми не бажаємо його мати».

У Варшаві вважали, що, якщо Червона Армія прийде на допомогу, витурити її назад буде неможливо.

«Комунізації» країни польське керівництво боялося більше ніж будь-якої навали. «Незалежно від наслідків, - заявив головний інспектор збройних сил маршал Едвард Ридз на кличку Сміґли, - жодного дюйма польської території ніколи не буде дозволено зайняти російським військам. Це призвело б до окупації частини країни й нашої повної залежності від Рад».

Тому, коли фюрер запропонував Кремлю провести четвертий поділ Польщі, радянський генсек з радістю затвердив пакт з Німеччиною. У розмові з Георгієм Димитровом Сталін роз'яснив свою позицію: «Знищення цієї держави в нинішніх умовах означало б однією буржуазною фашистською державою менше! Що поганого було б, якби в результаті розгрому Польщі ми поширили соціалістичну систему на нові території і населення». Які можуть бути сумніви, Польща була державою ворожою, «панською» та «фашистською», відповідно знищення її - справою прогресивною й корисною для пролетаріату.

Неймовірно, але факт підписання радянсько-німецької угоди ні про що не змусив задуматися польське керівництво, ну хоча б: проти кого збираються дружити два тоталітарні режими? У договорі з британцями можливість війни Польщі на два фронти навіть не розглядалася.

Вранці 31 серпня 1939 року Гітлер підписав директиву № 1, згідно з якою напад на Польщу повинен був розпочатися 1 вересня о 4.45 ранку.

Того ж дня В. М. Молотов зробив доповідь на позачерговій сесії Верховної Ради СРСР. Під бурхливі овації на честь мудрого Вождя, оплески і сміх депутатів нарком пояснив суть радянсько-німецького пакту:

«Нам всім відомо, що з того часу, як нацисти прийшли до влади, стосунки між Радянським Союзом і Німеччиною були напруженими… Але, як сказав 10 березня товариш Сталін, «ми за ділові стосунки з усіма країнами». Здається, що в Німеччині правильно зрозуміли заяви товариша Сталіна і зробили правильні висновки. 23 серпня слід розглядати як дату великої історичної важливості. Це поворотний пункт в історії Європи й не тільки Європи. Зовсім недавно німецькі нацисти проводили зовнішню політику, яка була дуже ворожою стосовно Радянського Союзу. Але тепер ситуація змінилася, і ми перестали бути ворогами…

За радянсько-німецькою угодою Радянський Союз не зобов'язаний воювати ні на боці британців, ні на боці німців. СРСР проводить свою власну політику, яку визначають інтереси народів СРСР, і більше ніхто…

Радянський Союз уклав пакт про ненапад з Німеччиною, між іншим, в силу тієї обставини, що переговори з Францією й Англією натрапили на нездоланні розбіжності та скінчилися невдачею з вини англо-французьких керівних кіл. Ці люди вимагають, щоб СРСР обов'язково втягнувся у війну на боці Англії проти Німеччини. Чи не з розуму зійшли ці наглі палії війни?… Якщо ці пани мають таке пристрасне бажання воювати - нехай воюють самі без Радянського Союзу. А ми подивимося, що вони за вояки».

Увечері сталася провокація в Ґляйвіці.

«Нестерпні польські акції» змусили миролюбну Німеччину діяти.

Бойові дії військ Німеччини і СРСР проти Польщі.

Відповідно до плану «Вайс» німці зосередили проти Польщі основні сили Вермахту - 42 кадрові дивізії, в тому числі 6 танкових і 4 моторизовані. Ще 15 дивізій знаходились у другому ешелоні.