Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

«Командування Вермахту наказало своїм військам не перетинати лінії Сколе - Львів - Володимир-Волинський - Брест - Білосток.» - внаслідок боїв з відступаючими польськими частинами для Вермахту лінія зупинки позначена була на 100 км східніше визначеної договором межі, а тому пізніше німецькі війська змушені були відходити назад на захід.

«Німецький уряд і уряд СРСР встановили демаркаційну лінію між німецькою й радянською арміями, яка проходить по річці Піса до її впадіння в річку Нарев, далі по річці Нарев до її впадіння в річку Буг, до її впадання в річку Вісла, далі по річці Вісла до впадання в неї річки Сян і далі по річці Сян до її витоків».- так спочатку з німцями лінією розмежування була визначена етнографічна межа польських і литовських земель з білоруськими й українськими (без врахування Лемківщини і Надсяння) відповідно до заявленого мотиву «взяття під захист українців і білорусів».

«Радянський уряд запропонував, як висловився Шуленбург, «додати до німецької порції» все Люблінське воєводство і частину Варшавського воєводства на захід від річки Буг, тобто провести кордон по «лінії Керзона». В обмін Кремль попросив собі Литву.» - так Сталін відмовився від Підляшшя і Холмщини в обмін на Литву, чим абсолютно заперечив декларований мотив «захисту українського населення від німецької окупації». І подальше зворотнє переміщення нового кордону відбулося на «Лінію Керзона» — дивись Вікіпедія.

«Правда, сьогодні з'ясовується, що українців було менше чи то на один мільйон, чи то на два, а поляки становили не менше третини від загальної чисельності.» - польські «статистичні» етнічні пропорції польського(?) населення Західної Білорусії автор пробує застосувати і до Західної України й у нього виникають проблеми з арифметичним результатом, бо заважає абсолютна цифра чисельності українців Західної України. Та і в Західній Білорусії автором кудись «втрачене» корінне українське населення Берестейщини, Пінщини й Підляшшя, яке складало 20% населення так званої «Західної Білорусії». (Південна межа «Західної Білорусії» довільно призначена Сталіном не за етнічними межами, а за польською межею Волинського воєводства з Поліським та з її випрямленням до межі УРСР з БРСР)

«Польські історики, посилаючись на довоєнні переписи населення, дають цифру 5-6 мільйонів поляків у «Кресах Всходніх»» - однак навіть застосування способів «штучно завищити» польське населення не дозволяло польській статистиці досягнути значного відсотка на «Кресах Всходніх», через те «польські історики» подають просто зі стелі бажану цифру — 5-6 мільйонів. Саме «творче» походження даної цифри спричинює вражаючу її довільність — мільйон туди, мільйон сюди, ну і 3-4 мільйони з повітря. Та й включають до неї оптом ще й населення Віленського воєводства, чисельність якого автор не подає (1276 тис. осіб у 1931р.), та й про етнічний склад нічого не каже (бо тут польська «статистика» сягнула своїх анекдотичних вершин і зуміла помітити тільки 5,5% литовців!).

«Але, на превеликий подив газетярів, більшість зібраного з урочистої нагоди населення не змогло ознайомитися ні з програмною промовою товариша Молотова, ні з наказами військового командування, ні з нотатками «наших кореспондентів» - оскільки не знало білоруської мови.» - наводячи факт нерозуміння жителями Пінська білоруської мови, автор не подає читачам інформації про етнічну належність до українських земель Пінщини, корінним населенням якої є українці. Через відсутність цього інформаційного ключа читач не здогадується про україномовність населення Пінська і підштовхується до хибної здогадки про вживання ним польської мови та про його польську національну приналежність.

«Лише послідовники «мойсеєвої віри» завжди і для всіх властей залишалися євреями, тому ніякої з ними плутанини.» - нічого подібного — подаючи арифметичні цифри послідовників «мойсеєвої віри» польські «статистики» на повному серйозі до половини їх зараховували в поляки. Це наочно можна побачити на сторінках Вікіпедії, присвячених воєводствам на західноукраїнських землях.

«…в Західній Білорусії 67,1% - білоруси, 13,7% - поляки, 7,8% - євреї, 5,7% - українці.» - також у результаті недомовки автора про етнічну належність до українських земель Пінщини, Берестейщини та Підляшшя читачам незрозумілою є поява українців серед делегатів Народних зборів Західної Білорусії