Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Щоб не зганьбитись, мені довелося виголосити майже «демосфенівську промову».

Після рукостискань і представлень офіцерів, які приїхали з комендантом, зі штабом моєї бригади, комендант ввічливо запитав, куди я бажаю слідувати. Я відповів, що маю намір проїхати в місто та не розумію, чим викликана така затримка.

А хіба генералу невідомо, що згідно з підписаною угодою частинам Червоної Армії можна входити в місто тільки після 14 години? - одразу ж поцікавився комендант.

- Нічого не знаю про такі умови, - сказав я коменданту й додав: - Навіть якщо і є така угода, вона, як я вважаю, не має завадити мені відвідати генерала Ґудеріана й засвідчити йому свою повагу.

Комендант погодився зі мною і запропонував їхати в місто в його машині.

«Можливо, у відмові їхати на одній машині з цим запеклим фашистом порушуються якісь дипломатичні тонкощі?» - подумав я, слухаючи улесливе базікання перекладача.

Наказавши начальнику штабу почати рух танків у місто з 14.00, я пішов до машини коменданта, знаком наказавши своєму шоферу слідувати за мною. Я, звичайно, допустив явну помилку, поїхавши з фашистами один, без офіцерів штабу та охорони. Машина мчала зі швидкістю 80-100 км/год. Перед самим Брестом зліва до Варшавського шосе підходить інша шосейна дорога. По ній рухалась велика колона вантажних машин, які, в'їжджаючи на Варшавське шосе, перегороджували дорогу нашій машині. Комендантська машина мчала з попередньою швидкістю. «Підлаштували, гади! Стукне зараз вантажівка!» - блискавкою промайнуло в голові.

Буквально за два метри від вантажівки, що виїжджала на шосе, шофер різко загальмував, звернувши машину впритул до кювету. Комендант вилаяв лейтенанта, що висунувся з кабіни вантажної машини, яка тут же зупинилася, і ми поїхали далі. В очі впадав зразковий порядок в колоні вантажних машин: дистанція між ними трималася бездоганно, і на кожен сигнал нашої машини вантажівки швидко згортали вбік. На вулицях міста ми зустріли кілька вантажних машин із солдатами. Вони везли м'які крісла, дзеркала й великі клунки з якимось майном. Я вирішив, що німці везуть на вокзал награбовані речі. На моє запитання, чи передбачаються табелем для штабів німецької армії м'які меблі, дзеркала, комендант, після роздумів, відповів:

- Ні, звичайно! Це, ймовірно, якийсь жалісливий лейтенант допомагає красивій дамочці переїхати з однієї квартири на іншу.

- І для цього використовує казенні машини й солдатів? - здивовано запитав я. - У нас би йому було непереливки!

- Не думайте, генерал Ґудеріан за такі справи також по голівці не погладить.

- Так і повинно бути. Військова служба вимагає порядку, - сказав я.

Ми зупинилися перед великим гарним будинком, де розміщувався Ґудеріан зі штабом. На площі перед будівлею стояло кілька груп начищених, випрасуваних, чисто виголених офіцерів, вони про щось весело розмовляли. Всі чемно вітали коменданта й уважно розглядали мене, в запиленому шкіряному пальто і танковому шоломі.

Піднявшись на другий поверх, комендант попросив мене почекати в одній з кімнат, поки він доповість Ґудеріанові. Я вирішив зняти шкірянку і розмовляти з Ґудеріаном не як гість, що зайшов на хвилину, а як господар, начальник гарнізону міста Бреста.

Кілька хвилин я розглядав розвішані по стінах великого залу прекрасні картини Рембрандта, Ренуара; у проміжках між полотнами чудових французьких майстрів висіли портрети ошатних князів Радзивіллів, Сангушків, ясновельможних гетьманів Польщі Потоцького й Сапєги. Але ось у дверях залу з'явилася група військових. В оточенні офіцерів йшов маленький, сухенький генерал. Це й був Ґудеріан. Я піднявся назустріч. Генерал зупинився, почав промову. Спочатку старий лис заговорив про велику радість, з якою він в моїй особі вітає Червону Армію, потім проспівав дифірамби зростанню економічної могутності Радянської Росії, перейшов до перерахування заслуг Червоної Армії в боротьбі з численними ворогами, віддав належне «споконвічній дружбі з незапам'ятних часів» двох близьких сусідів - німців і росіян - і закінчив заздоровницею Червоній Армії.

Як старий досвідчений дипломат, я продумував слова у відповідь, поки літній полковник перекладав на російську мову промову Ґудеріана. Своє вітання я вимовив майже за тією ж схемою, що й Ґудеріан, але особливо хвалив дії його моторизованого корпусу в «операціях» в Австрії та Польщі. «Знаменно, - сказав я, - що автор теорії «танки вирішують все» особисто керує танковими боями німецької армії».