Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Колона моїх танків вже йшла по вулиці. Зупинивши головну машину, я дізнався, що йде четвертий батальйон. Наказав лейтенанту Мальцеву викликати через радіо начальника штабу. Через п'ять хвилин він з'явився. Я наказав йому на вихідних стрілках залізниці поставити танки, а танкістам для вигляду копирсатися в моторах, крім того, негайно розставити пости, організувати патрулювання, «оркестр» і четвертий батальйон приготувати для участі в параді. Підійшов комісар бригади й радісно обняв мене.

- Товаришу комісар, з чого б такі ніжності?

- Я думав, що не побачу тебе живого! - схвильовано відповів Ніколаєв, - «Навіщо пустив одного командира, потрібно було їхати разом! Адже вбити можуть, - поділився своїми переживаннями з начштабом і запропонував йому рухатися в місто. «Ні, - каже, цього робити не можна: комбриг наказав раніше 14.00 з місця не рухатися. А вбити командира фашисти можуть». Після такої «розради» я не знаходив собі місця. Сяк-так промучився до 13.00 і знову кажу начальнику штабу: «Рушай бригаду в місто!». - «Недобре порушувати наказ комбрига», - відповідає він. - «Подавай команду, я за все відповідаю». А в самого в голові різні варіанти крутяться. Сів я з Піддубним у головний танк, і поїхали. Під'їжджаємо до околиці, всі вулиці забиті людом, привітання, радість, сльози. Танки зупинилися, пройти неможливо. Люди лізуть прямо на танки, цілують, обіймають хлопців, пригощають яблуками, кавунами, молоком - ну, словом, усім, що є. Народ з червоними транспарантами та гаслами: «Геть панську Польщу!», «Хай живе Радянський Союз - визволитель білоруського народу від ярма польських панів!» З вікон і балконів багатьох будинків звисають цілі червоні полотнища. Я звернувся до народу з поздоровленням і побажанням щасливого життя в братній сім'ї радянських народів.

На мій танк піднявся старий селянин, у постолах і рваній свиті. Довго, по-селянськи докладно, розповідав він про гірку долю білорусів у панській Польщі.

Інший оратор - старий робітник - говорив про те, що в панській Польщі для отримання роботи недостатньо було мати кваліфікацію відмінного слюсаря. Потрібно було ще свідоцтво про благонадійність від поліції, довідки про проходження сповіді від ксьондза і рекомендації від фашистської організації «Стрілець».

Потім на танк піднявся учень старшого класу й зі сльозами на очах кричав, що вони більше не дозволять, щоб їх шмагали різками та били лінійками.

Така зустріч - доказ того, що нам тут раді, що нас вважають великими друзями, - сказав я. Це дуже добре. А щодо мене ти даремно турбувався. Тепер займемося підготовкою людей до проводів німецьких частин з міста. Через півгодини Ґудеріан буде пропускати повз он ту трибуну свої полки. Знайди, будь ласка, нашого капельмейстера, передай йому мій наказ, щоб шумів не менше за німців. Бачиш, що фашисти викомарюють.

За площею проходив німецький оркестр, осіб 80. Попереду солдатів з начищеними до блиску трубами, котрі виступали фрідріхівською ходою, простував незворушний капельмейстер з солідною, метровою палицею в правій руці.

Танковій бригаді оркестр за штатом не належить. Але взвод регулювальників у нас був навчений грі на духових інструментах. Він і був нашим оркестром.

О 16.00 я і генерал Ґудеріан піднялися на невисоку трибуну. Нас оточили офіцери

німецького штабу і нескінченно фотографували. Пішли головні машини моторизованих полків. Ґудеріан вітав кожну машину, прикладаючи руку до головного убору й посміхаючись. За піхотою пішла моторизована артилерія, потім танки. На бриючому польоті пронеслися над трибуною зо два десятки літаків. Ґудеріан, показуючи на них, намагався перекричати шум моторів:

- Німецькі аси! Колоссаль!

Я не втримався і теж крикнув у відповідь:

- У нас є кращі!

- О, так! - відповів Ґудеріан без особливої радості.

Потім знову пішла піхота на машинах. Деякі з них, як мені здалося, я вже бачив. Очевидно, Ґудеріан, використовуючи замкнуте коло прилеглих кварталів, наказав мотополкам демонструвати свою міць кілька разів.

Нарешті парад закінчився. Ми з Ґудеріаном стали прощатися.

- До швидкої зустрічі в Берліні, - сказав Ґудеріан, сідаючи в машину.

- До зустрічі в Москві! - відповів йому я.

Потрібно зважати, що ні він, ні я не припускали, як близько були від суворої дійсності. Ад'ютант Ґудеріана запевнив мене, що фотознімки завтра вручать мені. І дійсно, я їх отримав наступного дня.

Не встигла машина Ґудеріана повернути за найближчий кут, як до мене підбіг колишній німецький комендант і з обуренням став доповідати, що зі станції не можуть відійти п'ять ешелонів, завантажених військовим майном корпусу генерала Ґудеріана, на вхідних стрілках стоять і ремонтуються танки.