Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

- Цього не може бути! - удавано здивувався я. - Радянські танки, якщо знадобиться, пройдуть без ремонту куди завгодно. Зараз з'ясую.

Покликавши офіцера свого штабу, я наказав йому дізнатися, що за ешелони стоять на станції й чому танки опинилися на вихідних стрілках. Через годину офіцер доповів мені, що вантаж затриманих ешелонів складається з м'яких меблів, килимів, дзеркал та іншого «військового» майна. Мої припущення виправдалися. Я спокійно повідомив колишньому німецькому коменданту, що всі ешелони, які не пішли зі станції Брест до 14.00, можуть бути відправлені на захід тільки за розпорядженням командувача армії товариша Чуйкова.

Обурений комендант, посилено обертаючи своїми млявими білястими очима, тремтячим від злості голосом заявив, що він поскаржиться генералу Ґудеріану. Я відповів йому, що майор веде себе некоректно і що я тому припиняю з ним розмову. Завдяки вжитим заходам ешелони з награбованим майном з Бреста до Німеччини не пішли.

До слова сказати, про цю зустріч у Бресті Ґудеріан згадує у своїй книзі «Спогади солдата». Так я несподівано був згаданий у працях запеклого ворога радянського народу.

Англійська карикатура "З любові чи з розрахунку?" (1939 р.)

Оригінальний текст взято з е-бібліотеки h ttp://fb2.booksgid.com/content/01/vladimir-beshanov-krasnyy-blickrig/1.html#.T7LKtuLz1cx

Текст звірено з виданням Москва «Издатель Быстров» 2006.

Друкарські помилки усунено з допомогою Google та Wikipedia (українська, російська, польська, німецька, естонська, латвійська, литовська, білоруська, румунська, англійська мови). Для кращого розуміння читачем географії подій при перекладі географічних назв вказуються традиційно прийняті українські, особливо населених пунктів на історичних українських землях — Галичині, Волині, Підляшші, Холмщині та інших.

Автор народився, виріс і проживає в місті Брест на історичній українській землі Берестейщини в сучасній Білорусі, однак є російськомовним письменником не тільки тому, що батько був радянським морським офіцером і мати служила в прикордонному загоні (відомство КДБ), а й сам Бешанов закінчив військово-морське училище і служив офіцером на радяському військовому флоті. Специфіка ставлення його до України зумовлена також його відмовою як офіцера корабля «Федір Відяєв» прийняти присягу Україні в 1992 році в Криму.

Цікавим авторським прийомом для ілюстрації фальшивості радянської політики є застосування в якості назв розділів та віршованих цитат віршів міфічного персонажа радянської літератури «Джамбула Джабаєва» — див. «Леонид Зоншайн о Джамбуле. Сталинский Гомер Прутков» h ttp://nk.kojapress.com/nonhuman/dzhambul.html

При читанні книжки для наочності також зручно користуватися картою міжвоєнної Речі Посполитої - h ttp://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/3/3d/II_RP_adm.pngта картами прикордонних польських воєводств з відповідних сторінок вікіпедії (для розділу "Білорусія рідненька..." - Віленського, Новогрудського та Поліського, для розділу "Україна дорогенька" - Волинського, Тернопільського і Станіславського, а для розділу "Бенкет переможців" - ще й Підляського, Львівського і Люблінського).

«…західноукраїнські території з 10-мільйонним населенням, з яких майже половина були українцями.» - автор помилково занижує частку основної національності - українців на користь поляків, хоча фактично вважали себе поляками лише ті, хто виїхав у Польщу або продовжував себе визнавати себе поляком, залишившись у Радянському Союзі. Бо тодішня польська «статистика» з метою збільшення польського населення застосовувала цілий ряд фальшувань. Зокрема апріорі зараховувала до поляків усіх осіб римо-католицького віросповідання без врахування мови спілкування. Насправді після заборони російським царем у 1866 році греко-католицької церкви в окупованій росіянами частині Західної України (та й у всій Західній Білорусії) паства ділилась між дозволеними римо-католицьким та православним віросповіданнями, переважно зберігаючи мову. Та і з православних (а в Галичині — з греко-католиків) польські «статистики» зараховували до поляків шляхту та їх нащадків також без врахування мови спілкування. «Зараховували» до поляків також змішані родини й іншонаціональну інтелігенцію — євреїв, українців, білорусів, литовців, німців. Тож поляків на тій частині Західної України, яка відійшла до УРСР, фактично було менше мільйона.