Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Виконуючи наказ Сталіна ліквідувати націоналістичний рух до кінця війни, уряд УРСР і наркомат внутрішніх справ до кінця 1944 року задіяли на боротьбу з УПА близько 200 тисяч солдатів внутрішніх військ, бійців партизанських (зокрема, ковпаківців) і каральних загонів. З грудня 1944-го по червень 1945 року були проведені три великомасштабні антиповстанські операції силами кількох дивізій за підтримки артилерії, танків та авіації. У січні 1945 року на Західній Україні побував глава уряду і секретар ЦК компартії М. С. Хрущов. Він провів у Львові кілька засідань з партійним і радянським активом, а також з керівниками силових структур, на яких зажадав прийняття найрішучіших заходів: публічно вішати спійманих повстанців, брати заручників, репресувати сім'ї учасників «бандитських формувань».

Втілюючи в життя вказівки Москви й Києва, органи внутрішніх справ і держбезпеки розгорнули на західноукраїнських землях масовий терор. У донесенні генерала Рясного вказувалося, що протягом 1944-1945 років було проведено 40 тисяч операцій, у ході яких убито 103 тисячі й затримано 125 тисяч повстанців, виявлено 83 тисячі осіб, що ухилялися від призову в армію. Оскільки кількість бійців УПА ніколи не перевищувала 80 тисяч, значну частину заарештованих і вбитих склали мирні жителі краю, які, правда, встигнувши відчути на собі принади соціалізму в 1939-1941 роках, у масовій більшості співчували ідеям повстанців.

Повернена влада вела себе не краще за німецьких окупантів і своїми діями підтверджувала найгірші побоювання. Майже 90 відсотків керівних працівників були надіслані з Росії та Східної України і не знали й не бажали знати місцевих особливостей, мови (народ і його дбайливці розмовляли на різних мовах, оскільки Галичина ніколи не входила до складу Російської імперії та російської більшість населення не знала), допускали серйозні помилки і зловживання. Нове керівництво форсованими темпами проводило «уніфікацію» краю у відповідності з радянськими порядками. Навесні 1945 року Сталін особисто затвердив план ліквідації греко-католицької конфесії, яка об'єднувала майже 5 мільйонів парафіян, які не підпорядковувалися Москві. Втілюючи план у життя, НКВС заарештував і заслав на каторгу главу уніатської церкви, 10 єпископів, 1400 священиків і тисячі вірян.

Після закінчення Другої світової війни в Москви з'явилися можливості наповнити непокірний край регулярними військами й організувати широкі каральні заходи: на території Західної України були розгорнуті Львівський і Прикарпатський військові округи. З числа колишніх фронтовиків формувалися рухливі групи - піші, кінні та механізовані. У всіх районних центрах були розміщені військові частини, з внутрішніх військ створювалися сильні гарнізони, з місцевих жителів набиралися каральні батальйони («ястребки»), до складу яких входили й колишні бійці УПА. Всюди вводилася комендантська година, переписувалося населення. Головним методом боротьби з УПА і підпіллям ОУН залишалися репресії, фізична ліквідація керівників опору, створення загонів провокаторів, акції залякування.

Протягом 1945 року загони УПА втратили 9 тисяч убитими і майже 24 тисячі полоненими. У «Великій блокаді» 1946 року для боротьби з «бандитами» був виставлений контингент майже в 60 тисяч осіб з танками та іншим важким озброєнням, але ліквідувати опір УПА-ОУН не вдалося. Незважаючи на втрати в живій силі, вивезення членів сімей до Сибіру, напруга опору Радянській владі не спадала. Тільки в 1945 році на Львівщині повстанці провели близько 3 тисяч збройних акцій, у ході яких було вбито близько 5 тисяч співробітників НКВС, бійців каральних батальйонів, партійних і радянських працівників. Всього в результаті відповідного терору Повстанської армії та підпілля українських націоналістів загинуло майже 30 тисяч громадян і до 20 тисяч військовослужбовців, міліціонерів, прикордонників.

Наприкінці 40-х років націоналістичне підпілля зосередило свої сили на пропагандистській роботі та саботажі. Умови боротьби ставали все більш складними, рух пішов на спад. 5 березня 1950 року в сутичці під Львовом загинув командувач УПА Роман Шухевич.

Лише в середині 50-х років був остаточно придушений збройний опір на території Західної України та Полісся.

Втретє довелося звільняти Прибалтику - вже від самих прибалтів. Уже восени 1944 року загони «лісових братів» вступили у збройну боротьбу з військами НКВС, розмах і напруга якої наростала, перетворившись на справжню війну. В Литві чисельність партизанських загонів до весни 1945 року досягла 30 тисяч бійців. Загони були добре озброєні, мали свої штаби, чітке розмежування території військових дій. У 1946 році був створений Головний штаб. Для придушення опору в Литві були задіяні дві дивізії НКВС, регулярні частини Червоної Армії, загони винищувачів. У боротьбі з «лісовими братами» загинули кілька тисяч радянських бійців. Литовці втратили 50 тисяч, які загинули насильницькою смертю, в тому числі 20 тисяч партизанів. Аналогічні «неподобства» діялись у Латвії й Естонії.