Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

22 червня 1944 з'явився наказ № 0078/42:

«…За останній час на Україні, особливо в Київській, Полтавській, Вінницькій, Рівненській та інших областях, спостерігається явно ворожий настрій українського населення проти Червоної Армії й місцевих органів Радянської влади. В окремих районах і областях українське населення вороже опирається виконувати заходи партії й уряду по відновленню колгоспів і здачі хліба для потреб Червоної Армії, хліб закопують у ями. У багатьох районах ворожі українські елементи, переважно з осіб, що переховуються від мобілізації в Червону Армію, організували в лісах «зелені» банди, які не тільки підривають військові ешелони, а й нападають на невеликі військові частини, а також вбивають місцевих представників влади. Окремі червоноармійці й командири, потрапивши під вплив напівфашистського українського населення і мобілізованих українців зі звільнених областей України, стали розкладатись і переходити на бік ворога. З вищевикладеного видно, що українське населення стало на шлях явного саботажу Червоної Армії та Радянської влади і прагне до повернення німецьких окупантів. Тому з метою ліквідації й контролю над мобілізованими червоноармійцями і командирами звільнених областей України

НАКАЗУЮ:

Вислати у віддалені краї Союзу РСР всіх українців, які проживали під владою німецьких окупантів.

1. Виселення проводити:

а) у першу чергу українців, які працювали і служили у німців;

б) у другу чергу вислати всіх інших українців, які знайомі з життям під час німецької окупації;

в) виселення почати після того, як буде зібраний урожай і зданий державі для потреб Червоної Армії;

г) виселення здійснювати лише вночі і раптово, щоб не дати сховатися оному і не дати знати членам його сім'ї, які знаходяться в Червоній Армії.

2. Над червоноармійцями і командирами з окупованих областей встановити наступний контроль…»

Нерозумні холопи винні були вже в тому, що три роки жили під німцями, не вимерли без рідної Радянської влади, а дозволили піддати себе «впливу фашизму». Просто працювали, сіяли хліб і ростили дітей, які ще майже півстоліття заповнювали анкети з підлим питанням: «Чи проживали ваші родичі на окупованих територіях?»

Справжність цього документа неодноразово піддавалася сумніву відразу після його опублікування. Проте колишній нарком внутрішніх справ України генерал В. С, Рясной у розмовах з Феліксом Чуєвом підтвердив, що такий наказ був і спочатку діяльно втілювався в життя: «Мені цей наказ привіз із Москви один із заступників внутрішніх справ. І було сказано, що за активну діяльність проти Червоної Армії з боку оунівців, виступи «боївок», за вороже ставлення до російського народу товариш Сталін наказав виселити всіх українців до відомої матері, а конкретніше - в Сибір… Кілька ешелонів мої молодці заповнили. Але потім цей наказ раптом зупинився». Це як сказати, депортації проводилися до 1952 року. За цей період, за українськими даними, з районів тільки Західної України на лісоповал і «будови комунізму» виселено близько 200 тисяч родин, що складає приблизно 800 тисяч осіб.

Із завершенням Львівської операції на Україні закінчився період німецької окупації. Головні сили Червоної Армії пішли на захід. Восени 1944 року УПА прийняла політичну декларацію, в якій заявлялося: «Ми за повне визволення українського народу від московсько-більшовицького та німецького ярма, за створення Незалежної Соборної Держави без панів, поміщиків, капіталістів, без більшовицьких комісарів, енкаведистів і партійних паразитів».

Війна була оголошена. У ній УПА наперед була приречена на поразку, тому що не могла самотужки здолати могутню тоталітарну систему.

Радянська влада відразу дала зрозуміти, що вона повернулася всерйоз і надовго. Незабаром знову потягнулись ешелони в Сибір і на Далекий Схід з націоналістами й посібниками окупантів. Репресіям і арештам піддавалися всі, хто мав хоч найменший стосунок до ОУН або УПА, працював в органах німецької адміністрації, підозрювався в «націоналізмі». З метою зменшення повстанської «бази» проводилася масова мобілізація в армію. На призовні пункти повинні були з'явитися близько 700 тисяч осіб. Однак багато хто з них поповнили ряди повстанців. Тільки в Галичині 150 тисяч призовників не з'явилися на збірні пункти. Мобілізація чоловічого населення в районах Західної Україні набула характеру «полювання на людей». Військові частини оточували села, здійснювали масові облави, потім конвоювали «призовників» у спеціальні табори.