Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Надалі Сталін зробив усе, щоб молдавани знову захотіли опинитись у складі Румунії. Цілком логічно, що одними з перших за звинуваченнями в антирадянщині, контрреволюційній діяльності та належності до «румунських буржуазних партій» були заарештовані колишні депутати «Стафул Церію».

23 серпня 1940 року знову зустрілися Молотов і Шуленбург. На цей раз за урочистої нагоди: «На початку розмови Шуленбург дякував тов. Молотову за статті, вміщені в радянській пресі у зв'язку з річницею укладення радянсько-німецького пакту про ненапад, і висловив своє задоволення тим, що хід подій повністю виправдав покладені на цей пакт урядами обох країн надії.

Тов. Молотов відповів, що радянська преса i думка Радянського уряду одностайні у ставленні до радянсько-німецького пакту про ненапад, і відзначив роль Шуленбурга в справі підготовки та укладення пакту».

Дружба з Гітлером себе вже окупила сторицею. Як писав У. Ширер: «Гітлер розв'язав війну з Польщею і виграв її, але куди в більшому виграші опинився Сталін, війська якого навряд чи здійснили хоч один постріл. Радянський Союз отримав майже половину Польщі та взявся за прибалтійські держави. Це як ніколи раніше віддалило Німеччину від її основних довготривалих цілей: від української пшениці та румунської нафти, гостро їй необхідних, щоб вижити в умовах англійської блокади. Навіть польські нафтоносні промисли Борислав, Дрогобич, на які претендував Гітлер, Сталін виторгував у нього, великодушно пообіцявши продавати німцям еквівалент річного видобутку нафти в цих районах».

Йосип Вісаріонович і раніше думав, що обдурив Адольфа Алоїзовича, і розраховував на ще більші дивіденди.

11 липня Шуленбург дав свій прогноз Берліну: «Більшість західних дипломатів вважають, що всі три прибалтійські держави будуть перетворені в організми, повністю залежні від Москви, тобто будуть включені до складу Радянського Союзу… Це, без сумніву, також відноситься до Туреччини й Ірану».

«Очевидно, що у світлі подальшої перспективи Бесарабія є в радянських планах лише відправною точкою для дій, проміжною метою яких будуть Дарданели з можливістю виходу до вод Середземного моря… - повідомляв у Лондон представник польського еміграційного уряду в Бухаресті Ігнатій Клещинський. - Рішення Сталіна виглядають логічно. Перебуваючи в стороні від європейської війни, слід загребти якомога більше, малими зусиллями зайняти ключові стратегічні позиції і в будь-якому випадку вичікувати. Інше прийде саме собою в результаті взаємного виснаження воюючих сторін, в результаті революції, яка повинна вибухнути в Німеччині в разі поразки. Тоді організований виступ свіжих військових сил дозволить взяти своє. Прагнення Рад до панування в Скандинавії і на Балканах - безсумнівне й очевидне».

Втім, кремлівські «борці за мир» і не приховували, що заспокоюватися на досягнутому вони не збираються. 1 серпня, оповідаючи депутатам про успіхи зовнішньої політики Радянського Союзу, Молотов, що стало вже звичним, здійснив черговий пристрілювальний постріл: «На минулій сесії Верховної Ради мені доводилося доповідати про мирний договір з Фінляндією… Зрозуміло, що якщо деякі елементи фінляндських керівних кіл не припинять своїх репресивних дій проти громадських кіл Фінляндії, які прагнуть зміцнити добросусідські стосунки з СРСР, то відносини між СРСР і Фінляндією можуть зазнати шкоди».

18 вересня нарком оборони Тимошенко і начальник Генерального штабу Мерецков підписали документ № 103203 - «Міркування щодо розгортання збройних сил Червоної Армії на випадок війни з Фінляндією».

Отже, планів було громаддя: слідом за Польщею, Прибалтикою, Бесарабією окупувати Іран, Туреччину, Фінляндію, встановити контроль над чорноморськими протоками - все далі відсовуючи радянські кордони.

Це був єдиний спосіб «зміцнення безпеки», який визнавав товариш Сталін.

А перспективи відкривалися захоплюючі. 13 жовтня 1940 року генсек отримав лист від Рібентропа, в якому імперський міністр заявляв: «…У повній відповідності з думкою Фюрера, що історичне завдання Чотирьох держав (маються на увазі Німеччина, Італія, СРСР та Японія) полягає в тому, щоб узгодити свої довгострокові політичні цілі і, р озмежувавши між собою сфери інтересів у світовому масштабі, направити по правильному шляху майбутнє своїх народів».

Кремлівський горець готувався до нової угоди «на міцній основі розмежування довгострокових взаємних інтересів». Причому було схоже, що Гітлер загруз у сутичці з британцями, що окопалися на Острові. Після того як Лондон вчергове відхилив пропозицію піти на мирову, фюрер оголосив: «Німеччина має намір вести війну проти Англії та її імперії до остаточного розгрому Британії. Ця боротьба йде вже зараз і закінчиться лише тоді, коли ворог буде знищений у військовому відношенні або коли будуть усунені сили, відповідальні за війну. Коли це станеться - значення немає». Що ж, для Москви це було дуже до речі.