Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

В ході листопадового «дружнього візиту» Молотова до Берліна Гітлер запропонував Радянському Союзу приєднатися до Троїстого пакту, нагадавши, що від співпраці «спиною до спини» обидві сторони отримали вагомі вигоди, а їхня ворожнеча буде вигідна тільки третім країнам: «Обидва партнери по німецько-російському пакту добре попрацювали разом. Це - найбільш міцна база для будь-якого пакту. Питання тепер в тому, чи можуть вони продовжувати працювати разом і в майбутньому і чи може Радянська Росія добути відповідні вигоди з нового порядку речей у Британській імперії, тобто чи не буде для Росії найбільш вигідним вихід до моря через Перську затоку й Аравійське море та чи не можуть бути в той же самий час реалізовані й інші бажання Росії в цій частині Азії, в якій Німеччина абсолютно не зацікавлена». Потім Рібентроп ознайомив радянського прем'єра з текстом угоди, що передбачав розподіл сфер впливу між чотирма державами з метою «заснувати» на користь усіх народів «новий порядок» у Європі, Азії та Африці. Пункт четвертий конфіденційного протоколу зазначає, що основні інтереси Москви «лежать на південь від території Радянського Союзу в напрямку Індійського океану». Німеччина та Італія ділитимуть Європу та Африку, Японія - створюватиме свою «зону процвітання» у Східній Азії. Під час переговорів Гітлер наполягав на тому, щоб СРСР «пошанував» його економічні інтереси в Румунії й Фінляндії, оскільки в умовах війни з Англією фінські й румунські поставки мають для німецької промисловості величезне значення: «Росія в умовах миру отримає все, що, на її думку, їй належить… Радянський Союз повинен зрозуміти, що в рамках якого-небудь широкого співробітництва двох країн вигода може бути досягнута в куди більш широких межах… Набагато більші успіхи можуть бути досягнуті за умови, що Росія не буде зараз шукати вигоди на територіях, в яких Німеччина зацікавлена на час тривалості війни».

У розмові з Гітлером 13 листопада Молотов відверто заявив, що радянський уряд «вважає своїм обов'язком остаточно врегулювати фінське питання» в тих же рамках, що і в Бесарабії та в сусідніх країнах. Тобто «врегулювання» кремлівські мрійники трактували однозначно - окупація, радянізація та «добровільне» приєднання Фінляндії до СРСР. Як не умовляв фюрер радянського прем'єра увійти в положення воюючої й економічно зацікавленої у фінських і шведських поставках Німеччини, як не просив почекати хоча б рік чи півроку до укладення миру, Молотов був непохитний, висловлюючи рішуче нерозуміння: з якого дива Радянський Союз «повинен відкладати реалізацію своїх планів на шість місяців або на рік»?

25 листопада 1940 року Молотов передав до Берліна умови, на яких Радянський Союз був готовий приєднатися до Троїстого пакту для участі в спільному німецько-італо-японо-радянському проекті з перекроювання карти світу. Загалом Кремль виявив згоду підписати таку перспективну угоду Чотирьох держав, однак, непримиренно проявляючи дріб’язкову жадібність (відповідь від 25 листопада), наполягав на поступці Радянському Союзу Фінляндії (нам вже було обіцяно!), а також Балкан, у першу чергу Болгарії (вона «географічно розташована всередині зони безпеки чорноморських кордонів СРСР») і Румунії (або хоча б «відсутньої» частини Буковини), і Туреччини.

Того ж дня нарком оборони Тимошенко направив командуванню Ленінградського округу директиву про підготовку війни з «фінською комашкою». Директива ставила завдання «розгромити збройні сили Фінляндії, опанувати її територією» та вийти до Ботнічної затоки. Гельсінкі передбачалося «звільнити» на 25-й день операції.

Сталін був упевнений, що пов'язаний боротьбою з Британською імперією фюрер не зважиться на війну на два фронти та, як уже було не раз, піде на поступки.

Однак Йосип Віссаріонович прорахувався. Згода Берліна на ці умови означала б, що німцям надавалася лише можливість продовження затяжної боротьби проти Англії на заході Європи або в Африці при постійному посиленні Радянського Союзу в тилу Німеччини. Своєю позицією радянський уряд продемонстрував, що потреби зав’язлого у війні Райху, ясно позначені Гітлером, Кремль не хвилюють. Фюрер, який любив повторювати: «Ті, хто хочуть напасти на мене ззаду, повинні остерігатися», - почав повертатися до СРСР обличчям.

Ліміт дружби був вичерпаний, двом хижакам стало тісно в Європі. Сталін, довірлива душа, до самого останнього моменту не міг повірити у зраду союзника. В Москві майже два місяці чекали відповідної реакції Берліна, але продовження не було.