Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Війська виступили в похід з різним ступенем готовності. Так, один зі стрілецьких підрозділів 25-ї стрілецької дивізії прибув на новий радянсько-румунський кордон без гвинтівок, другий, зі 140-ї дивізії, звільняв Бесарабію з навчальними гвинтівками. Політруки з цього приводу повідомляли в донесеннях, що червоноармійці подейкували про «шкідників», які зачаїлись у командуванні та уряді. Червоноармієць 454-го батальйону (169-ї стрілецької дивізії) Ноздрачов: «Самі сидимо голодні, а ще прагнемо воювати й завойовувати». Червоноармієць 371-го артилерійського дивізіону (60-ї стрілецької дивізії) Головня: «Коли був Наркомінсправ Литвинов, не було війни, а при Наркомінсправі Молотові почалися захоплення, солдатів не шкодують і б'ють, ось і тепер женуть, невідомо навіщо, можливо, на вірну смерть». На думку молодшого командира 60-го батальйону зв'язку з 131-ї стрілецької дивізії Коваленка, «нас годують як бичків, бичків убивають, і нас скоро поведуть на Карпати й уб'ють».

В цілому зайняття Бесарабії та Північної Буковини пройшло спокійно. Деморалізовані румунські солдати відступали, не чинячи опору. Зіткнення були, як правило, наслідком «ентузіазму» радянських командирів, які не звертали уваги на дрібниці на зразок дотримання умов угоди з румунською стороною. І то сказати, румунів Червона Армія не боялася, не те що німців. 28 червня при просуванні 15-ї стрілецької дивізії за Кишинів румунською стороною був обстріляний передовий батальйон, у півгодинній перестрілці загинули два бійці. 29 червня 138-й протитанковий дивізіон 58-ї стрілецької дивізії в районі станції Рогозка зустрів озброєний опір румунської кінної групи з 20-30 осіб. У результаті півгодинної перестрілки був поранений червоноармієць. Румунські солдати розбіглися, втративши, за донесенням командира дивізії, дві особи вбитими. При спробі головної застави тієї ж дивізії підійти до приштинських висот, передовий батальйон 321-го мотополку був обстріляний румунським кулеметом; загинули 6 бійців і 8 були поранені. За повідомленням командира дівізії, у відповідь вогнем були знищені 12 румунських солдатів і 16 осіб були поранено. Розслідуючи інцидент, командир 14-го румунського стрілецького корпусу генерал Д. Карлаонц заявив, що «радянські солдати, не дотримуючись обумовлених правил, випереджають румунські колони, в яких виникають хвилювання й заворушення». Він вказав, що «румунським солдатам віддані накази відкривати вогонь по радянських бійцях, якщо вони будуть і далі невідступно слідувати за румунськими колонами». 29 червня біля селища Сергієнь на шляху просування батальйону 60-ї стрілецької дивізії румунською стороною була влаштована засідка, з якої були вбиті 2 радянські солдати. 30 червня передовий батальйон 58-ї стрілецької дивізії натрапив на кінний румунський роз'їзд з 30-40 осіб, який вчинив опір. Згідно з донесенням командира дивізії, під час нетривалої перестрілки румунська сторона втратила двох солдатів. Того ж дня в районі Корнешти частини 15-ї стрілецької дивізії були обстріляні з засідки. В результаті загинули 4 червоноармійці та 6 були поранені. З румунського боку втрати, як зазначено в донесенні, склали 8 осіб убитими.

30 червня румунська сторона звернулася з протестом з приводу інциденту, що стався в селі Дорохове, недалеко від нового кордону. В заяві зазначалося, що «радянські солдати, прийшовши в тамтешнє село, застрелили румунського офіцера та кількох солдатів, а потім заглибилися далі встановленої демаркаційної лінії». В тій же телеграмі румунське керівництво, посилаючись на незаконні дії радянської сторони, пов'язані з появою танкового десанту на прутській переправі, висунуло протест з приводу події, яка сталася біля міста Кетрушина. Тут радянський танковий батальйон 46-ї танкової бригади полковника М.Є. Катукова атакував румунську кавалерійську бригаду в момент, коли командир останньої домовлявся про переправу на лівий берег річки Прут.

Румунський уряд зажадав, щоб радянське керівництво вжило «термінових заходів для того, щоб заспокоїти радянських воєначальників». «Ми не перебуваєм у стані війни, а здійснюємо мирну евакуацію, отже, - зазначалось у телеграмі, - військові дії, вбивства і роззброєння румунських солдатів є в ситуації, що склалася, абсолютно неприпустимими». Москва висувала зустрічні претензії, вказуючи, що «подібні звернення в подальшому вона буде вважати спробою залякати радянську сторону».

Збройні інциденти тривали. 30 червня румунською засідкою була обстріляна колона 25-ї стрілецької дивізії, загинув один червоноармієць. Щоб уникнути подальших «провокацій» солдати дивізії роззброїли в сусідньому селі батальйон 37-ї румунської піхотної бригади. Увечері батальйон 321-го мотополку, посланий для забезпечення переправи, був двічі обстріляний з лівого Прутського берега. Тої ж ночі команда телеграфістів п'ятьдесят третього окремого батальйону зв'язку піддалася обстрілу в районі на південний захід від Тирліца. На початку перестрілки був убитий боєць, четверо уцілілих, за донесенням командира 131-ї стрілецької дивізії, протягом трьох годин відбивали напад румунів. Наступного дня недалеко від переправи була обстріляна колона машин 321-го мотополку. 2 липня румунський кулеметник обстріляв батальйон 74-ї стрілецької дивізії; загинули 3 бійці. Командування відзначало в донесеннях і події іншого роду. Через відсутність контакту з сусідніми дивізіями 14-й мехполк на перехресті доріг наскочив на розвідувальний дивізіон 131-ї стрілецької дивізії; не розібравшись в обстановці, вояки дивізії відкрили вогонь. У результаті 4 червоноармійці дивізіону отримали важкі поранення. В іншому випадку передові батальйони 15-ї моторизованої дивізії переплутали маршрут і врізалися в колони сусідньої 140-ї стрілецької дивізії, півгодинна перестрілка закінчилася загибеллю солдата. В третьому випадку кавалерійський роз'їзд 44-ї кавалерійської дивізії через непорозуміння був обстріляний батальйоном 4-ї танкової бригади.