Затримка з просуванням у південно-західні райони Бесарабії і подані відомості про вивезення та знищення румунами матеріальних цінностей привели до того, що було вирішено висадити туди десанти. Їх завдання полягало в тому, щоб швидко й раптово висадитись у районі Болграда та Ізмаїла й підтримувати порядок до підходу головних сил Червоної Армії. Для десантування двох бригад (214-а ПДБ залишалась у резерві) залучалися чотири важкобомбардувальні авіаційні полки, тимчасово зведені в авіаційну групу, до складу якої увійшли 170 літаків ТБ-3, пристосовані для викидання людей і вантажів. У кожній машині, в не обладнаному сидіннями фюзеляжі й навіть у крилах, насилу могли розміститися від 20 до 35 парашутистів. Повітряно-десантні бригади завчасно були перекинуті по залізниці у вихідні райони: Бориспіль, Калинівка, Скоморохи, Гоголеве.
Рано вранці 29 червня командир 204-ї повітряно-десантної бригади полковник І.І. Губаревич отримав наказ на десантування. Незадовго до цього бригада була фактично створена заново, оскільки первинний її склад майже повністю загинув у боях за «лінію Маннергейма». Як повідомляв у своєму донесенні Військовій раді КОВО та Управлінню бойової підготовки полковник Губаревич, 28 червня 1940 року бригада була приведена в стан бойової готовності та о 20 годині через командира 29-ї важкобомбардувальної авіабригади отримала бойове завдання, оскільки штаб фронту всю підготовку довірив штабу ВПС. О 4 годині ранку 29 червня особовий склад бригади був виведений до літаків і перебував там до відльоту, маючи на собі один боєкомплект патронів і дві добові порції м'ясо-овочевих консервів, концентратів та сухарів. Підготовка операції командуванням ВПС фактично не проводилася: не була здійснена розвідка місця викидання, була відсутня організація зв'язку, а підготовка авіаполків для десантування виявилася низькою, що призвело до розсіювання десанту на великій території. О 8.00-9.30 був проведений виліт 99 літаків ТБ-3, а о 12.30-14.30 десантування за 10 км на північ від Болграда.
До мети долетіли 97 літаків, а 2 машини здійснили вимушену посадку. З одним літаком (екіпаж: лейтенант П. А. Науменко, штурман лейтенант П. А. Параєв і другий пілот молодший лейтенант С. М. Рагома) трапилася цікава історія: протягом 5 діб командування авіабригади нічого не знало про долю «зниклого» літака з десантниками на борту. Літак тим часом, збившись з маршруту, перелетів новий радянсько-румунський кордон, потім повернувся і зробив вимушену посадку на залишеному румунами Комратському аеродромі. Десантники примкнули до 140-ї стрілецької дивізії, а екіпаж бомбовоза, не підозрюючи про те, що його з нетерпінням розшукує командування, спокійнісінько добрався до Одеси.
Повністю бригада зосередилася до 16.30, але ще до цього два батальйони були відправлені в Болград і на станцію Троянів вал, які вони зайняли о 18.30. Всього було висаджено 1372 бійці 204-ї повітряно-десантної бригади. Для посилення десанту командування направило до району викидання 36-у танкову бригаду полковника Г. Б. Візірова. Здійснивши тристакілометровий марш-кидок, танкісти прибули в заданий район на 17.00. З'єднавшись із танковими батальйонами, командування 204-ї бригади отримало завдання зайняти міста Рені й Кагул, що знаходяться за 40-50 км від району викидання десанту. Вночі на 30 червня батальйон десантників капітана Н. Г. Кузнецова з танкістами зайняв Рені, де сталася двогодинна перестрілка з румунським гарнізоном. Рано вранці 1 липня, з'єднавшись із передовим батальйоном 25-ї стрілецької дивізії, десантний батальйон під командуванням капітана П. А. Андрєєва зайняв Кагул, де роззброїв 28-й і 32-й піхотні батальйони 142-ї румунської дивізії.
До 4 липня підійшли частини 25-ї стрілецької дивізії, і 204-а бригада десантників була відведена в Болград, звідти залізницею перекинута в Бендери.
О 5 годині ранку 30 червня був відданий наказ про перекидання в околиці Ізмаїла частин 201-ї повітряно-десантної бригади генерал-майора І.С. Безуглова, і в полудень 44 літаки з 809 десантниками на борту взяли курс на ціль. Бригаді пропонувалося виставити заслони на дорозі Ізмаїл - Нова Некрасівка, взяти під охорону склади, споруди, промислові об'єкти, порти, щоб перешкодити відходу від причалів суден. Спочатку передбачалося, що літаки приземляться на Ізмаїльському аеродромі, але виявилося, що він занадто малий для чотиримоторних гігантів. Після посадки дванадцяти ТБ-3 і аварій трьох машин решту десанту вирішили викинути на парашутах. Три літаки з десантом, збившись з маршруту, здійснили вимушену посадку на кишинівському аеродромі.
Читать дальше