Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Одночасно Раднарком звернувся до країн Антанти з пропозицією приєднатися до переговорів, обіцяючи надати «повну підтримку робітничого класу кожної країни, який повстане проти своїх національних імперіалістів, проти шовіністів, проти мілітаристів під прапором миру, братства народів і соціальної перебудови суспільства». Державам Антанти ставало зрозумілим, що Росію можна сміливо викреслювати зі списку союзників.

З цього моменту головним противником румунського уряду стали не німці, а більшовики. 9 січня генерал Щербачов уклав перемир'я з австро-угорським командуванням, а військовий міністр Янковеску, зі схвалення Франції, 11 грудня 1917 року віддав наказ військам зайняти територію Бесарабії. При цьому румунський уряд висловив готовність вивести свої війська, як тільки в Бесарабії встановиться порядок і спокій, а представники французької держави підтвердили, що акція здійснена для забезпечення румунського тилу і є тимчасовим заходом. У зв'язку з цим 16 грудня Народний комісаріат закордонних справ РРФСР висловив офіційний протест румунському послу в Петрограді, а 13 січня 1918 року за постановою Раднаркому дипломатичні стосунки з Румунією були перервані, її золотий запас реквізований. 24 січня, після проголошення в Києві Української Народної Республіки, Молдавська Демократична Республіка оголосила про свою незалежність, тобто про вихід зі складу Росії.

Проти румунських сил виступили об'єднані формування українських і молдавських більшовиків.

Боєготовність румунських частин була невисокою, і військові дії розвивалися для них невдало. 15 лютого, після взяття Києва, червоне командування на Україні висунуло Румунії ультиматум, вимагаючи негайного виведення румунських військ з Бесарабії. 22 лютого в Одесі почалися переговори радянських і румунських представників, на яких були присутні делегати англійської та французької військових місій, які запропонували своє посередництво. В результаті був узгоджений договір, головною умовою якого було зобов'язання Румунії протягом двох місяців вивести свої війська з Бесарабії та не робити ніяких «військових ворожих або інших дій» проти Радянської Росії і не підтримувати аналогічних дій з боку інших держав. Враховуючи можливість продовження війни проти Німеччини та її союзників, було обумовлено, що в разі «вимушеного відступу румунської армії з румунської території» вона знайде притулок і харчі на території РРФСР. Передбачалося також підтримувати контакти між радянським і румунським військовим командуванням у разі спільних дій проти Німеччини та її союзників. Тобто фактично це був союзницький договір. 5 березня в Ясах його підписав прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Авереску, 9 березня в Одесі - глава уряду Радянської України Х. Г. Раковський.

Договір не був виконаний, оскільки ситуація різко змінилась і на початок квітня ніякої Радянської України вже не існувало. 3 березня 1918 уряд Леніна підписав Брест-Литовський сепаратний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. Як писав американський дипломат Е. Сіссон: «Німеччина уклала російський мир з власним підставним урядом, що помилково називається Радою Народних Комісарів… Німеччина не відмовилася від більшовицьких ватажків, визнаючи їх подальшу користь для Німецької світової кампанії, спрямованої на внутрішню дезорганізацію народів, з якими вона воює». Москва ставала фактичним союзником Німеччини, забезпечуючи кайзерівську армію хлібом і маслом, відпускаючи з полону цілі корпуси, виплачуючи мільйонні контрибуції золотом. Дуже можливо, що й румунським теж. Крім того, більшовики визнали незалежність України, і в Києві тепер правила Центральна Рада, яка теж підписала договори з Німеччиною та Австро-Угорщиною і запросила на свою територію німецькі війська. Рада апріорі вважала Бесарабію складовою частиною «самостійної і вільної Української Народної Республіки», в усякому разі, до Росії вона тепер не мала жодного стосунку.

Румунам, що отримали від дохлої кобили хвіст і оточеним ворогами з усіх боків, навіть чисто з військової точки зору не мало ніякого сенсу виводити свої війська, а молдавани не прагнули стати українцями. В цій ситуації 27 березня депутати «Стафул Церію» проголосували за приєднання Бесарабії до Румунії на правах автономії. За це рішення проголосували 86 осіб, троє були проти і 36 утрималися. За свідченням депутата Центральної Ради від Задністров'я І. Думитрашко, ця звістка викликала в Києві вибух обурення. На спеціальному засіданні Ради її голова професор М. Грушевський заявив, що «Бесарабія з моменту утворення не належала Молдові» (малася на увазі румунська Молдова). Голова зачитав ноту протесту проти «анексії Бесарабії Румунією».