Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Початок війни в Європі, успіхи Вермахту, пасивна позиція Англії та Франції, «популяризація грандіозного досвіду СРСР» у Польщі та Фінляндії змусили Бухарест шукати реального союзника проти Москви. Спроби отримати гарантовану підтримку з боку сусідів не принесли результатів, у них не було ніякого стимулу втягуватись у радянсько-румунський конфлікт. 3 листопада 1939 року Румунія знову намагалася з'ясувати в Англії і Франції, чи поширюються їх гарантії на Бесарабію, шантажуючи їх можливістю зближення з Німеччиною. 14 грудня Англія заявила, що гарантії поширюються на Бесарабію в тому випадку, якщо Румунії негайно допоможе її союзник по Балканській Антанті - Туреччина і якщо Італія не стане допомозі перешкоджати. Тоді ситуація буде «розглянута» спільно з французьким урядом, щоб визначити вклад, який Англія і Франція здатні «внести на захист Румунії». Німецький уряд у відповідь на неодноразові румунські зондажі 8 лютого 1940 року відповів, що становище Румунії не викликає в них занепокоєння.

29 березня на сесії Верховної Ради товариш Молотов, оглядаючи міжнародну обстановку, нагадав депутатам і Бухаресту: «У нас немає пакту про ненапад з Румунією. Це пояснюється наявністю невирішеного спірного питання про Бесарабію, захоплення якої Румунією Радянський Союз ніколи не визнавав, хоч і ніколи не ставив питання про повернення Бесарабії військовим шляхом». Скоро поставить: Політбюро вже затвердило рішення про формування військового угруповання для походу в Бесарабію.

Все це не додало бадьорості румунському уряду. Наступного дня, прочитавши газету «Правда», прем'єр-міністр Г. Татареску звернувся до німців з проханням вплинути на Москву в тому сенсі; щоб вона не претендувала на Бесарабію. Однак Берлін, який гарантував Сталіну свою «незацікавленість», заперечував можливість радянської агресії і прикидався, що, крім економічних відносин з Румунією, його нічого не цікавить.

З квітня 1940 року почалася масове перекидання військ Червоної Армії з фінського фронту і внутрішніх районів СРСР в Київський особливий, Одеський і Закавказький військові округи. 9 квітня Москва направила в Бухарест меморандум з претензіями до румунської сторони з приводу неодноразових обстрілів радянської території. Згідно до радянської версії: «Румунська вояччина організувала 26 військових провокацій і вилазок на радянсько-румунській демаркаційної лінії по Дністру. Румунські літаки вторгалися в радянський повітряний простір». Стосовно СРСР «Керівні кола» Румунії «взяли войовничий тон» і навіть «перетворювали Бесарабію та Північну Буковину в плацдарм для нападу» на Радянський Союз.

«Вояччина», природно, свою провину заперечувала й нахабно цікавилася, а чиї це літаки літають над Румунією, такі - з червоними зірками на крилах?

Все це вимагало від Румунії перегляду зовнішньої політики на користь зближення з єдино можливим на той час противником Радянського Союзу - Німеччиною. 15 квітня король Кароль II висловив думку, що Румунія має приєднатися до «політичної лінії Німеччини». 19 квітня 1940 року Коронна рада Румунії висловилася проти добровільної поступки Бесарабією Радянському Союзу, вважаючи за краще піти на військовий конфлікт. У країні відкрито була проведена мобілізація і призвано під рушницю більше мільйона резервістів.

28 травня 1940 року між Німеччиною та Румунією був підписаний новий торговий договір, згідно з яким передбачалося збільшити поставки нафти Німеччині на 30% в обмін на забезпечення румунської армії сучасним озброєнням. Румунське керівництво висловило гаряче бажання співпрацювати з Третім Райхом у будь-якій галузі. Але на нові румунські запити про дії Німеччини в разі «агресії радянської Росії» 1 червня була відповідь, що проблема Бесарабії Німеччину не цікавить - це справа самої Румунії, от добре б ціни на нафту знизити.

Одночасно Бухарест запропонував Москві розширити товарообіг, але радянська сторона проектом не зацікавилася. Воно й зрозуміло, ще 11 травня оперативний відділ штабу КОВО наказав військово-топографічному відділу зайнятися відбором комплектів карт прикордонної зони Румунії.

20 червня німецькому послу в Бухаресті була передана заява румунського уряду, в якій зазначалося, що «ідентичність інтересів, яка пов'язувала обидві держави в минулому, визначає також сьогодні і визначить ще сильніше завтра їх взаємини й вимагає швидкої організації цієї співпраці, яка передбачає сильну в політичному й економічному відношенні Румунію, бо тільки така Румунія буде гарантією того, що вона зможе виконувати свою місію стража на Дністрі та в гирлі Дунаю». Берлін з відповіддю не поспішав.