Владимир Бешанов - Червоний бліцкриг

Державна дума Естонії хоч і називалася по-іншому, але думала так само. Тексти всіх трьох декларацій ідентичні.

Встановлено точно, що в жодній передвиборній платформі, а вони, як було видно, всі були однакові, не казалося ні слова про намір остаточно покінчити з власною незалежністю і приєднатися до Радянського Союзу. Кандидати обіцяли встановити якийсь народно-демократичний лад, це теж була «вуаль», «голослівна платформа», складена для обману виборців. Недостатньо тямущих і «всенародно обраних» депутатів перед засіданням викликали в ЦК компартії і там роз'яснювали, «що слід голосувати за встановлення радянського ладу та приєднання до СРСР… Одне з двох: або ми будемо згодні, або нам тут доведеться дуже погано». Причому, як свідчив один з учасників засідань естонського парламенту: «Перед будівлею і приміщенням парламенту розташовувалися радянські танки і т. п. Не можу сказати точно (скільки було військ), але, в усякому разі, біля 100 осіб з гвинтівками і всім іншим. У всіх коридорах, а також сходах і в приміщеннях було повно солдатів Радянської Армії».

1 серпня 1940 року VII сесія Верховної Ради СРСР з почуттям глибокого задоволення задовольнила прохання Прибалтійських республік. «Вибори показали, - зазначив у своїй промові Молотов, - що керівні буржуазні кліки Литви, Латвії та Естонії не відображали волі своїх народів, що вони були представлені тільки вузькою групою експлуататорів. Вибрані на основі загального, прямого й рівного голосування, з таємною подачею голосів сейми Латвії та Литви, Державна дума Естонії вже висловили свою одностайну думку з корінних політичних питань. Ми з задоволенням можемо констатувати, що народи Естонії, Латвії та Литви дружно проголосували за своїх представників, які одностайно висловилися за введення радянського ладу і за вступ Литви, Латвії та Естонії до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Тим самим стосунки між Литвою, Латвією, Естонією та Радянським Союзом повинні стати на нову основу… Першорядне значення для нашої країни має той факт, що відтепер кордони Радянського Союзу будуть перенесені на узбережжя Балтійського моря».

Чи не першою справою новим громадянам «союзу республік вільних» наказали здати закордонні паспорти. «Керівні буржуазні кліки», за рідкісним винятком, вже почали багаторічний шлях по етапах.

Англія і США сталінське «беззаконня» не визнали, виконувач обов'язків держсекретаря уряду Сполучених Штатів С. Уеллес у неофіційній розмові прямо висловив радянському послу, що американці не бачать принципової різниці між «вільним бажанням балтійських народів жити під російським домініоном та німецьким вторгненням і окупацією малих держав Західної Європи». Молотов відповів публічно: «Нам стало відомо, що декому в Сполучених Штатах не подобаються успіхи радянської зовнішньої політики в Прибалтах. Але, зізнаюся, нас мало цікавить ця обставина, оскільки зі своїми завданнями ми справляємося і без допомоги цих незадоволених панів. Проте та обставина, що в Сполучених Штатах влада незаконно затримала золото, нещодавно куплене (!) нашим Державним банком у банків Литви, Латвії та Естонії, викликає з нашого боку найенергійніший протест. У даному випадку ми можемо тільки нагадати, як уряду Сполучених Штатів, так і уряду Англії, який став на той же шлях, про їхню відповідальність за ці незаконні дії».

Берлін та Італія заявили, що вступ трьох Балтійських країн у Радянський Союз не зачіпає їх інтересів.

З 5 серпня 1940 року в Радянській Прибалтиці був введений московський час. За ним литовців, латишів і естонців учили жити «правильно» всього лише один рік, але їм і цього вистачило з надлишком.

З того часу десятки років нам довбають, що приєднання Прибалтійських республік до СРСР влітку 1940 року було продиктоване в першу чергу інтересами його безпеки в умовах посиленої загрози війни. Ну, по-перше, не загрози, а війни, в якій Радянський Союз уже брав діяльну участь і навіть встиг удостоїтись звання «агресора». По-друге, Гітлер робив те ж саме, тобто забезпечував безпеку Райху шляхом завоювання сусідів. Це зрозуміло, що зі зменшенням кількості ймовірних противників власна безпека неухильно підвищується. Марксисти теж з цим були згодні. Коли фюрер повідомив Москві, що збирається вдертися в Данію та Норвегію, Молотов відповів йому чудовою фразою: «Ми бажаємо Німеччині повної перемоги в її оборонних заходах».

Оборонні заходи Сталіна - явище того ж порядку. В очікуванні німецького нападу, який чомусь виявився раптовим, він невтомно відсував кордони на захід. Радянські маршали писали, що це їм потім сильно допомогло, дало місце для «розбігу». Наприклад, той же Єременко влітку 1942 року виявився на лівому березі Волги, про яку вся країна співала: