Віктор Авдєєнко - Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії

Від себе додам, що в українській мові є слово «рух» (в непрямому відмінку «русі»), що означає динаміку, і відповідне дієслово «рушити», а в російській є однокореневі їм слова «разруха», «нарушить». Течія річки, як відомо, і означає рух. Але, щоправда, може бути й таке, що «рух» жодного стосунку до «русі» не має.

Все ж на користь цієї версії говорить те, що раніше багато річок в нашій місцевості дійсно називалися Рось або Русь. Наприклад, Німан. А сьогодні у Німана є притока Россь (Рось). Найвідомішою Россю звичайно ж є притока Дніпра. А у неї самої є притока Росава.

Дуже може бути, що Россю або Руссю прозвали народ, який жив біля річок.

А от що це був за народ — тут складніше.

Всі ті нісенітниці, які пов’язані з Руссю в літописах, залишають відчуття того, що Русь і слов’яни — це майже одне і те саме, але все-таки не до кінця.

Іноземні автори, зокрема східні, також зближували русів і слов’ян, але повністю не ототожнювали. «…Що ж стосується руських купців, то вони суть вид слов’ян…» — писав мусульманський історик IX століття Ібн-Хордадбех (цитується за книгою Б. О. Рибакова «Київська Русь і російські князівства XII–XIII ст.»).

У своїй книзі Рибаков наводить карту з географічного трактату 982 року невідомого автора з назвою «Худуд ал-Алам». В ній Русь розміщена всередині землі слов’ян. Якщо слідувати із заходу на схід, то спочатку розташовуються слов’яни західні, потім — Русь, а потім — знову слов’яни, на цей раз в’ятичі.

Отже, на території літописних полян, яких, швидше за все, не було, а також цілком реальних древлян і сіверян перебувала справжнісінька Русь. Значно пізніше, коли вже були не племена, а князівства — новгородці, смоляни, рязанці, суздальці — всі вони ходили «на Русь», маючи на увазі Київ, Чернігів і Переяслав. Та й коли князі власними силами впоратися з суперниками не могли, вони закликали варягів, а не русь.

Досить загадковою є «четвірка» в особі Аскольда, Діра, Олега та Ігоря (цих, на відміну від Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, дійсно четверо). Аскольд і Дір начеб варяги. Ім’я Дір, може, і не дуже варязьке за звучанням, але Аскольд — тут уже сумнівів немає. В Іпатіївському літописі, найдавнішому з усіх, що до нас дійшли, Дір в декількох місцях записаний як Дірда. Літописець, напевно, вирішив ліквідувати «накладочку» і додав літеру «д» туди, де вона цілковито не потрібна. А може, і в імені Аскольда ця кінцева «д» зайва? Що буде, якщо її прибрати? Спершу потрібно позбутися м’якого знака, оскільки в літописі написано «Асколд». Вийде в підсумку Аскол. В одному місці Аскольд написаний як Оскольд. Прибираємо кінцеву «д» і отримуємо назву річки Оскол, яка тече по Курській, Бєлгородській та Харківській областях. Відразу вся «варязькість» зникає.

Ще два варяга — Олег і Ігор. Теж начебто все ясно. Для вчених Олег — це варязький Хельгу, а Ігор — варязький Інгвар. Тільки дивно, що Олег не названий у такому випадку Хельгу. От Рюрик названий Рюриком. І брати його Синеус і Трувор правильно названі. Щоправда, ніякі вони не брати — зокрема, і у Б. О. Рибакова, і у Л. М. Гумільова чітко сказано, що Синеус — це sine hus, що означає «свій рід», а Трувор — tru var — «вірна дружина». Але написані обидва слова правильно (тобто літописець правильно передав написання цих слів, не розуміючи їх значення). Також правильно записані інші варязькі імена: Инегелдъ, Фарлофъ, Веремудъ, Рулавъ, Лидульфостъ (так у літописі). А імена Олега і Ігоря — чомусь неправильно. Ім’я Олега кілька разів у літописі фігурує як Олг. Тюркською (протоболгарською) мовою це означає «великий» (насправді «олгу»). На Русі ім’я Інгвар (Інгварь) було відоме, але використовувалося рідко. Було лише кілька князів з таким ім’ям, та й те десь в столітті XIII. Причому, один з них був Інгвар Ігоревич, і це може бути доказом того, що для його сучасників це були два різних імені.

Звідки у «варяга» Олега болгарське ім’я? «Откуда у парня болгарская грусть?»

А до чого тут узагалі болгари?

Предки їхні прийшли з Сибіру, деякий час вони пожили в Середній Азії і нарешті осіли в Причорномор’ї. Древніх болгар, або булгар, — щоб відрізняти від жителів сучасної Болгарії — часто плутали з гунами, тому простіше погодитися, що це — суть одне і те саме.

У VII столітті нашої ери хану Кубрату, яких походив з тюркської династії Дуло, в протистоянні з войовничими аварами вдалося об’єднати кілька орд в Велику Болгарію. Після смерті Кубрата п’ять його синів, не послухавшись батька, не зберегли єдність, і Велика Болгарія потрапила в залежність від Хозарії.