Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

З різьбарської роботи маємо дві домовини з мармору, обидві стоять в Софійському соборі в Київі. Одна зветься домовиною Ярослава. В Галицько-волинських землях різьбарство було більш поширене; там навіть в церквах (в Холмській катедрі) були різьблені з каменя фігури Христа й Предтечі на церковних дверях.

В найбагатчих церквах майстрі робили фрески та мозаїку. Фрески - се мальовані водними фарбами на клею образи святих або не-церковні, світські малюнки (напр. у Софійському Соборі на стінах на сходах наверх). Фрески збереглися в Софійському соборі грецької роботи і в Кирилівській церкві (теж в Київі) - руської роботи.

Крім того малювали вже тоді й ікони. Серед печорських ченців славився Аліпій-іконописець. Взагалі по багатих церквах розписували фрески, а по малих були ікони, що можна було переносити з церкви до церкви, з дому в дім.

Славилися в ті часи ще мінятюри, тоб то дрібні, маленькі якісь образки або мальовання по церковних та инших книжках. До наших часів зберігся, наприклад, образок родини кн. Святослава Ярославича. Се була робота наших, найбільш київських майстрів.

Але ще трудніща й цінніща робота була - мозаїчна. Мозаїку, чи „мусію", як казали тоді, знаємо ми тільки в найбагаччім центрі руської культури - Київі, і то за кращих часів його - від кінця Х в. до початку XII в.: Задержалась вона в Софійській катедрі, в Кирилівській церкві та в Михайлівськім манастирі. Се теж, образи святих, але не мальовані, а виложені з шкла ріжного кольору. Робилося се так: в свіжо розведений цемент вкладали шостигранні шматочки шкла ріжного кольору, але кольор до кольору укладали так, що з того виходив малюнок. Се теж робили не тільки грецькі майстрі, але й наші, київські.

Нарешті найтрудніща робота - емальєрство. Емаль уживали тільки для маленьких образків. Се дуже трудна робота, бо треба було топити на вогні усякі фарби і наливати їх в одгорожені ямки так, щоб потім з тих фарб вийшов гарний образ, як мозаїка з шкла. Очевидно, що емальовані речі куповали тільки великі пани. Але крім сих вигадок, що прийшли до нас з Візантії, були ще й инші делікатні роботи з золота, з срібла, що теж потрібні були тільки для великого панства, хоч дещо, як дорогі мистецькі сережки, перстені і т. и., певно знаходило дорогу й до людей небагатих.

Перший з князів, що дбав про культуру в Київі, на Руси, був Володимир Великий. Перейнявши з Візантії христіянство, вибудовав камінну Десятинну церкву в Київі, закликавши візантійських майстрів. Будовав багато й деревяних церков. Він же перший подбав і про освіту - принаймні щоб мати своїх священників, а не позичати їх з Візантії. З Візантії переніс Володимир і монету, срібну та золоту. Монети сі з одного боку мають Спасителя, а з другого в них - сидяча постать Володимира в царському убранні, з хрестом в руках; наоколо підпис: „Вламиръ (Владимиръ) на столъ"; на инших є: „Владимир а се єго с(еребро)".

Слідом Володимира пішов Ярослав Мудрий: йому приписують так звану „Руську Правду", хоч вона складалася ще й перед Ярославом і після нього багато десятків літ (ще Мономах додавав дещо до неї). Що ж до ширення христіянства, то він поставив два манастирі: св. Георгія й Ірини, при ньому ж почався й славний пізнійше київський Печерський манастирь. Дбав він і про освіту та книжність. Він збірав „писців" - по нашому письменників, і велів їм перекладати книжки з грецької мови на словянську і попросту списувати. При Софійській катедрі, що він збудовав, спорядив велику бібліотеку. В школі за Ярослава училося „книгам" ніби то аж 300 душ. Будовав він багато церков - між иншим в Юриєві на Пороссі. Він же поставив першого руського митрополита Іларіона. Особливо любив він будовати. На тому місці, на голому полі, де була р. 1036 битва з Печенігами, поставив катедральну церкву св. Софії, згадані два манастирі і „Золоті ворота" з церквою Благовіщення над брамою. В Новгороді теж поставив нову катедру св. Софії, не таку правда роскішну, як в Київі.

За Ярослава бачимо срібну монету з його іменем, з написом: „Ярославле съребро".

Взагалі ж до кінця XII в. Київ був найславнійшою столицею в українських землях, - се був осередок релігійного життя, тут були найбагатші церкви й манастирі, тут проживала найпишнійша аристократія. Тут був і головний торг для всяких мистецьких виробів. До кінця XII в. кожен важнійший князь старається полишити якусь памятку по собі: манастирь або церкву, а в XIII в. вже сього не роблять, а ще й розтягають звідти зібране там добро. Андрій Боголюбський, що зруйновав Київ, викрав славний образ Богородиці з Вишгорода і завіз у свій Володимир над Клязьмою; король Данило Галицький, будуючи катедру у Холмі, позабирав образи з Київа, з манастиря св. Федора і з Овруча, дзвони теж „принесе ис Києва".