Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 1

А ще ж возьмім на увагу те, який тоді великий процент (відсоток) брали за позичені гроші: 50% вважалося ще за людський процент! Не диво ж, що в 1113 році в Київі счинився бунт проти вельможних та заможних, що дерли такі страшенні проценти з селян та міщан. Після того бунта де-що в законах додали на користь людей простих, але дуже не багато (напр. признано за законний 40-ий процент).

Нарешті - були ще „холопи", невільники. Сі вже не мали по закону ніяких прав. Звідкіля вони бралися? А от як хто купив його при свідках і при самому холопові; як вільний оженився з невільною, не довівши, що він вільний; як що вступив на двірську службу і не виказався, що він вільний, а нарешті найбільш набирали невільника підчас війни. За убивство „хлопа" платилося не багато: від 5 до 80 гривен, за жінку 6 гривен - се була ціна невольника. Як що ж убє свого власного раба пан, то кари не було ніякої: бо кожен пан міг робити з своєю власністю, що хотів. Але згодом, особливо як поширилося христіянство, то й невільницька доля стала трохи легча: „холоп" міг мати своє майно, бо бачимо, що часто викупляється од пана. За чиї ж то гроші могло бути? Бачимо, що „холопи" ведуть торговлю на власну руку. Але полегкості ті були невеликі, гірке було невільницьке життя, і часто-густо невільники втікали од панів. Нарешті додамо, що хоч христіянство полегчило трохи долю невільника, але число невільників що далі, то все зростало, хоч війни було й рідче. На се були инші причини, про що буде мова зараз далі.

Не було спокою в давній Руси від усяких „кочовників", а через те й життя народне не йшло рівно вперед і то переривалося, то сильно змінялося на гірше. Крім наскоків кочовників, усякі войни теж добре далися в знаки селянинови: скільки добра зруйновано було, скільки забрано робочих рук - убитих або забраних в неволю! Найгірш дошкуляли Половці: через них зубожіло Подніпровє - околиці Київа, Чернигова й Переяслава, найголовніших міст на Україні. Люде посовувались на захід: з Київщини на Волинь і в Галичину та в Полісся, а з Задніпровя - в північну Чернигівщину, або аж над Волгу. Зменшилося через те все й дрібних селянських господарств: вони або пропадали, або переходили в боярські руки, а самі господарі - ставали холопами або закупами. В XI-XIII вв. страшенно багато стало невільників на Руси, і їх вже не везуть на продаж заграницю: вони й дома потрібні. Бачимо вже в князівських дворах по 700 душ „челяди" - отже князі й бояре починають багатіти з невільника; усякі ремества, промисел - держалися не ким, як невольником. Давніше Київ і взагалі Придніпровя славне було своєю торговлею - тепер Київ упадає, торговлю ведуть тільки чужі купці, і бояре все більше осідають на землі та вкладають свої капітали в господарство. Де брали вони землю? А просто „займали" вільну порожню, скільки хто міг обробити, і обробляв її. А хто ж обробляв? Невільник або півсвобідний закуп. Вартість земля мала тільки тоді, коли на ній було доволі невольника.

Торговлю, як згадувалося, вели найбільш чужі купці, „гості". Вже в ті часи товар давався їм в кредит (в борг), а торговля часто велася на позичені гроші. Процент за позичені гроші брали в ті часи страшний: законний процент був 50-ий, а брали й більший! Рахували на гривни. Се був шестикутний шматок срібла коло пів фунта ваги.

В гривні лічили 20 ногат і 50 різан; крім того були ще куни - 25 в гривні і вівериці - найдрібніща дрібна монета. Скільки ж то буде гривна на наші гроші? Се можна вивести з того, що за рік служби платили жінці 1 гривну, тимчасом як корова рахується на 2 гривни, а кінь на 3. Отже гривна більш-менш коло 25 рублів (30 ринських) на наші гроші.

Поруч з гривнами, кунами та иншим, були ще й справжні монети: золоті та срібні. Золотих було дуже мало, а срібних ходило доволі.

Руські князі - Ярослав Мудрий та раніщі й пізніщі инші полишили нам дуже цінну збірку законів „Руська Правда". Зложено її в Київі, але не одразу. Сею збіркою наших найдавніших законів можна не аби як похвалитися: бачимо в ній поважання свободи чоловіка (дуже рідко коли позволялося арештувати), поважання гідности (достоїнства) чоловіка: не можна було вільного чоловіка бити; бачимо розвинуте поняття чести: за вчинки проти чести гірш карали, як за якусь там шкоду; смертної кари немає зовсім. (Цікаво, що духовенство за Володимира Великого, а потім і Ярослава намовило було завести смертну кару для „розбійників", але якось вона не вдержалась). З нашого права (з „Руської Правди") вийшло пізніш московське право, але воно розгубило та поодкидало ті благородні прикмети давнього руського права, про які ми згадували.