Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

У сьому періоді нам доводиться мати діло не з одним Українським, а й з Литовським народом. В Литовську державу входили тоді ось які давні князівства: на півночі князівство Полоцьке, Мінське і Смоленське, що разом звалося Білою Русью; західні теперішні повіти Гродненської і Мінської губернії звалися Чорною Русью; князівства Київське, Чернигівське і Сіверське звалися Україною, або - Малою Русью; князівство Галицьке - Червоною Русью; землі по р. Припеті - Полісся; по рр. Стирі і Горині - Волинь; по р. Західньому Бугу - Поділля. Хоч народу Українського в Литовській державі було найбільше, проте не було йому од того користі: скільки не було яких перемін в українських землях за сей час, усім заправляли князі та бояре, а народнього голосу не було й чути.

Такий лад йшов із Заходу, через Польщу, котра свої порядки заводила зразу в Галичині, пізнійше в землях литовських, аж ціла ніби то Литовсько-руська держава перейшла під польські порядки і під польські права. В прилучених до Литви українських землях Литовське правительство застало бояр і княжих войовників, земельну аристократію, міщан, селян власників та всіляких иньших людей, але на самім чолі стояли княжі роди.

Великі князі Литовські, забравши під свою руку більш культурну тоді, ніж Литва, Україну, перейняли од неї і звичаї і мову її. Жили вони у столиці своїй Вільні і потрохи стали заводити круг себе двір з усякими придворними урядами (чинами) на зразок того, як у Західніх державців. Останні удільні князі не мають ніяких особистих прав і мають уряди при Великім князі, а як що й мають свої уділи, то й тоді зостаються підлеглі Великому князеві. Та сі князі, - чи з порушених литовських родів (як Олельковичі, Бєльські, Глинські та инші), чи чисто українського роду (як Чарторийські, Острожські, Вишневецькі, Сангушки, Збаражські та инші) - являли з себе найвищу верству людности; у Великому Князівстві Литовському вони мали уділи та землі до смерті своєї, - давалося у дідичне (наслідственне) володіння („вислуги"); з них і з бояр, - однаково як українських, так і литовських, - складалася рада, що була коло Великого князя і звалася „Панове-рада". Та попри князів творяться панські роди не княжого похоження, які сильно розбогатіли і чимраз більшого набирали значіння. Гніздом тої аристократиї була Волинь і білоруські землі над Німаном. Найбільшеж дрібної шляхти було на Підляшу.

Після того, як Ягайло став королем Польським, а Литовсько-Руське князівство поєдналося з Польщею, польські урядовці розпросторюються по Україні. Замість удільних князівств - настали воєводства, котрі поділяються на повіти. Земля, по нових правах, стала належати правительству; порядкував нею Великий князь (що нагадує сильно західньо-европейський февдалізм). Вона була поділена на невеликі дачки (хутори); сі дачки звалися службами або дворищами. Кожний, хто брав таку службу, повинен був, скоро тільки загадає князь або воєвода, виставляти одного збройного воїна. Ті, хто держав такі дачки, звалися „земяне". За важні послуги князеві, або на війні земяне здобували такі служби у власність, і ті служби звалися тоді „вислугою" або „отчиною". Земяне, або, як їх почали звати, „пани", стають вищою верствою в тодішньому устрої державному.

Бояре, потомки колишніх дружинників, за литовських часів були приписані до замків та городів і мусіли одбувати військову службу не тільки польову, а й замкову. А як що ті землі, котрі вони держали, увіходили у яку-небудь дачку, оддану земянинові, то бояре, що опинялись із своєю землею у такій дачці, робилися залежними од того земянина, і він мав над ними усі права: судив, карав і милував, оддавав до війська і таке инше.

Одколи поєдналася Литва з Польщею, з'явилися й нові уряди, як от: великі Гетьмани коронні, литовські і польні, що були начальниками оружної сили; підскарбій, що завідував скарбом (казною), підкоморій - завідував двором короля або князя і був найблизчий до нього чоловік; у війську вищі уряди були: писарь, полковники, сотники, хорунжі та инші; земські уряди - підкоморій, земський суддя, підсудок і писарь.

Багато городів за ті часи достали од князів Литовських так зване „Магдебурське право". Се право давало городянам велику самостійність і незалежність од власти державної; по тому праву городська рада порядкувала усіма справами в городі: громада вибірала з-поміж себе „бургомистра" і „лаву", в котрій було чотири „райці", дванайцять „лавників" (присяжні засідателі) і „війт"; війта обірали до смерті - він був судією для городян. „Рада" і „лава" звалися заразом „магистрат".