Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

Отсі сварки та колотнеча по-між собою в-край знищили Україну. „Сила козацька ослабла од тієї замотанини, - писав Виговський до Короля. - Величезні полки: Полтавський, де було 40.000 люду, Миргородський, де було 30.000, Прилуцький та Іркліївський загинули в-кінець; городи та села заростають кропивою". „Тут страшенне стовпотворіння вавилонське, - говорить сучасник-Поляк: - містечко воює з містечком, син грабує батька, батько - сина. А усім одне в голові: щоб не бути ні під владою короля, ні під владою царя, і вони думають, що осягнуть того, гніваючи та лякаючи короля - царем, а царя - королем". В такий тяжкий час стає українським Гетьманом чоловік і молодого віку і не великого розуму - Юрий Хмельницький.

Юрий Хмельниченко родився од першої жінки Богдана - Ганни Сомківни, і ще за батька, на Переяславській раді, був вибраний на Гетьмана. Йому було тоді тілько 16 год. Тим то він і передав тоді гетьманування Виговському. Тепер, через два роки, на раді у Германівці, як вже Виговського було скинуто, хотів зробитися Гетьманом рідний дядько Юрія, полковник Переяславський Яким Сомко. Але побачивши, яким духом дихає громада, він без ніякої суперечки поступився тим правом для молодого небожа свойого. На раді на Взенні від Білою Церквою Юрий прийняв булаву і бунчук, щоб гетьманувати під зверхністью Короля, але скоро коло містечка Ржищова на Жердовій долині, зібралася рада, і на ній постановлено зректися Гадяцької умови, що уложив Виговський із Польщею, і повернутися знову під руку царя Московського, тілько виговорити собі трохи більші вільности проти Переяславської умови, а саме: щоб Гетьманська власть була міцніща, щоб українська церква була незалежна од Московського патріарха і Московське військо виведено було з України.

З сією постановою рада послала до царського воєводи Трубецького своїх послів. Воєвода згодився на сі умови і наказав, щоб Гетьман і старшина зібралися на раду у Переяславі, та нехай вперед присягнуть цареві, а тоді вже розмовлятимуть про умови. Ніде було дітись, - та й Юрий був не такий чоловік, щоб добре зрозумів, яким вітром повіяло, - він зібрав раду у Переяславі, і на ній присягли на вірність Цареві. Юрий був ствержений на гетьманстві, а що до умов, то він мусів був згодитись не на те, щоб поширено було Переяславські умови, а на тяжкі обмеження їх. Так, власть Гетьмана значно вкорочувалася - він не має вже права зноситися з чужинними державами; козаки мусіли повиводити свої полки із Білої Русі; митрополит і усе українське духовенство стають підлеглими Московському патріархові; полковників і старшину настановляє не Гетьман, а рада; усякий має право обертатись просто до Московського уряду, не питаючись Гетьмана. Сим останнім пунктом Московський уряд показав широку стежку для усяких доносів і тим забезпечував собі потайний догляд над тим, що діється на Україні. Московські воєводи із оружною силою мали пробувати, окрім Київа, ще й у Переяславі, Ніжині, Чернигові, Браславі і Умані. На Переяславській раді перевагу мали Лівобережні, великі прихильники Москви, а противники українських панів-автономістів. Вони знали одно: ненависть до Польщі, а не думали, яка то болюча тая любов Москви. Крім того Трубецький привів своє військо, воєвода Ромодановський також, прийшов і московський сторонник Безпалий з козаками, отже автономісти не мали що й починати свойої справи. Трубецький спокійно міг прочитати статі, приготовлені Московським урядом, в котрих касувалися останки української автономії. Простий народ, замість рівних прав, через які він так боявся пристати на Гадяцькі умови, не достав собі ніяких прав і мусів тепер давати підводи і приймати на постій московське військо по-всяк-час, коли тільки скаже Москва; до того, він не мав вже права по своїй волі викурювати напитки, бо Московський уряд брався позаводити скрізь по Україні свої „кабаки" (шиньки) із своєю горілкою. Не до смаку сі постанови були а-ні старшині, а-ні козакам, а-ні посполитим, та мусіли на все пристати і підписати ті умови, бо з воєводами московськими було чимале військо. Зле тоді діялося навкруги: старшина українська розбилася на дрібні партії; кожна партія, за-для своєї користі, піддержувала свого ватажка; ватажки сварилися по-між себе; суперечки сі ще дужче розпалювали московські воєводи. Прості ж люде, не розуміючи свого добра, самі не знали, чого держатись, чого доходити. Кругом панувало безладдя і у-край нівечило усе. Те, що міг би зробити розумний та міцний духом безсторонній чоловік на посаді гетьманській, тепер було нікому робити - на той час чоловіка такого не було. Адже ж не Хмельниченкові молодому, запальному, надто недоумкові, хворому на чорну болість, було керувати під ту тяжку годину?