Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

З кінцем XVI століття вся Україна була вже перестроєна на польський лад. Всюди заведено польські права і польські порядки. З початком XVII ст. вони переходять за Дніпро і на найдальших окраїнах ширять свій устрій.

Який же був той польський устрій? Польща складалася зі шляхти і (дворян), з духовенства, з міщан і хлопів. Шляхта й духовенство мали всі права, міщани стояли собі осібно, ніби держава в державі, а селяни не мали ніяких прав. Шляхтич заплатив два гроші податку від лану (30 моргів, або 20 десятин) і більше його нічо не обходило. Зі шляхтичів вибираються посли на сейм, зі шляхтичів усі урядники державні, зі шляхтичів суди - чогож їм боятися? Одинокими урядниками не шляхетськими, а королівськими були старости, ніби намісники в поодиноких округах, але й ті підходять згодом під перевагу шляхти. Міста до керми державою не мішаються, отже Польща в XVI століттю стає шляхетською републікою, в котрій панує одна тільки верства: шляхта, котра зове себе народом польським (народ шляхетський). Шляхта дбає пильно оте, щоб в Польщі панувала рівність, але розуміється тільки між людьми „шляхетно-уродженими", а всьо иньше - се „бидло".

А щож король? Король був ніби головою тої шляхетської републіки, але сили не мав він ніякої. Він робив те, що йому панове-шляхта казала. Хіба, що роздавав деякі державні маєтки і титули, але і в тім мусів слухати тих панів, що захопили силу і значіння в свої руки. Деякі з королів, як Стефан Баторий, або Володислав IV хотіли вибитися з такої прикрої зависимости, щоб не бути мальованими пануючими, ані ляльками в руках вельмож та шляхти, але се не була легка справа, бо шляхта збиралася на сейми і на них могла ухвалювати, що сама хотіла, могла відмовити жовніра на війну, а навіть вязатися в конфедерації проти королеви і безкарно підносити бунти. Отже король хотьби й рад був часом щось доброго та справедливого зробити, то не міг, бо йому пани не давали.

Без дозволу сенату не міг король ані за границю держави виїхати, ані оженитися, ані послів приняти, нічо. Кожний його крок був спутаний сеймом, або угодою, яку при виборі на короля з ним пани списали, а якої він не сьмів переступити, щоб не виповіли йому послуху.

Сейм складався з короля, сенаторів та з послів. Сенатори, се архиепископи й єпископи католицькі, воєводи, каштеляни та міністри. Міністрами були: маршалки, канцлері, підканцлєри й підскарбі. Послів вибирала шляхта на сеймиках. Сейм відбувався що два роки, а як треба, то й частійше. На сеймі відчитувано ухвали сенату, переговори з дворами заграничними, король роздавав спорожнені уряди і королівщини, переводжено ревізиї рахунків та ухвалювано закони. Сейм міг кождий посол зірвати, одним словом: veto (не годжуся), і тоді всі його ухвали були неважні. Неважний вважався сейм навіть тоді, коли трівав понад приписаний час, т. є. понад 14 днів, або шість неділь.

Коли сейм не міг якоїсь справи довести до кінця, то завязувалася конфедерация, з королем і за його відомом, або без нього, а навіть проти ньому. Конфедерати потягали деколи короля до відвічальности, грозили, що скинуть його і тоді звалися вони „рокошами".

Духовенство в Польщі мало великі права. Духовники часто були найвисшими урядниками та засідали в сенаті. Мали також великі добра, а не платили ніяких податків, хіба добровільний даток. Крім того доставали десятину з дібр королівських і шляхетських. Але тільки духовенство польське й католицьке. Православніж сьвященики не мали ніяких прав.

В кожнім окрузі був суд земський, вибираний шляхтичами з поміж шляхти. Збирався тричи в рік і судив справи цивільні шляхти. Суди підкоморські судили спори граничні, а старостиньські розсуджували справи кримінальні. Від всіх тих судів був відклик до трибуналів.

Духовні тільки в процесах о маєток зі шляхтою ставали на судах шляхетських, иньшіж їх провини судив суд духовний, до якого держава не мішалася. Міщани на німецькім праві мали свої власні суди, зложені з бурмістра й радних, або з віта й лавників. Жиди процесувалися в кагалах, а спори Жидів з християнами належали до судів воєводських. Хлопів судив їх дідич, або иньшими словами для них не було суду. Тільки для хлопів в добрах королівських був суд референдарський, але й там годі було хлопови зі шляхтою знайти справедливість.

Від 1553 року з четвертої части доходів королівських удержувано наємне військо з ріжних народів до бережання границь держави, особливо України. Крім того деякі пани та міста мусіли ставити своїм коштом військо. І так приміром Остроські давали Польщі 300 їздців і тільки піших, а більші міста, як Краків або Львів, мали свої власні армії. В прикрій потребі король скликав шляхту, щоб боронила краю і се називалося „посполите рушення". Але деколи така добровільна армія, незорганізована і до послуху непривикла, поверталася проти королеви.