Микола Аркас - Історія України-Русі. Том 2. Частина 2

Військо удержував зразу скарб королівський, пізнійше державний, а з королівських доходів йшла тільки четверта частина (кварта). Але податки в Польщі були малі, бо шляхта сама їх на себе ухвалювала. Отже й скарб бував звичайно бідний, а що не було з чого платити, то військо звичайно не мало заплаченого жолду, бунтувалося й не хотіло служити. Урядники діставали не платню, тільки маєтки, котрих не віддавали, отже й про уряд не дуже дбали.

Як зі сказаного видно, шляхта в королівстві польськім була одинокою верствою, котра хіснувалася всіми людськими правами. Вона мала свої суди, уряди, вона творила сейм, тримала короля в своїх руках, словом, робила що хотіла, а що злого вона для себе не могла хотіти, так всю біду, всі тягарі складала на других, а сама тільки всілякими привилеями хіснувалася. Шляхетство було дідичне, воно переходило з батька на сина, або діставалося якому хлопови, чи міщанинови за особливі заслуги. Зразу надавав шляхетство король, а від XVI столітя, тільки сейм. Називалося се нобілітациєю. Вся шляхта була перед правом рівна. Титули князів, графів та баронів не мали осібного значіння. Шляхта одна тільки могла мати землю на власність, до шляхтича належало також те, що в його землі було, т. є. металі та жерела. Шляхта могла бути урядниками, тільки вона могла діставати добра королівські, а платила лиш такі податки, які сама на себе наложила. І прав тільки таких слухала, які сама ухвалила. Так само судів. Як хлоп, або міщанин вбив шляхтича то йшов на смерть, а як шляхтич вбив хлопа, то платив невеличку кару, а коли то був його власний хлоп, то нічо. Шляхтича, без попередного присуду судового не вільно було вязнити, отже були вони, немов які посли, недоторкальні. Шлахтич вибирав короля і міг бути вибраний королем. Перед ним стояли отвором уряди, суди, школи, сейми, навіть королівський пристіл, а перед хлопом всьо було позачинюване.

Не диво, що в Польщі кожний рад був стати шляхтичем, а українські та литовські пани, навіть такі, що від князів свій рід виводили, перлися між польських шляхтичів, бо там було вигідно й добре панській душі, як нігде на сьвіті.

Не так вже добре діялося в Польщі мешканцям міст. По нападах татарських спроваджено міщан з заграниці, особливо з Німеччини, щоб вони заселювали та загосподарьовували пустарі, знищені Татарвою. За се дано їм всілякі права та привелеї. Вони мали свою управу, свої суди, свої маєтки, всьо. Але згодом, як міста чужими руками позагосподарьовувалися і як шляхта прийшла до великого значіння, то на міщан поухвалювали шляхетські сейми дуже тяжкі права. Вони не могли бути ніякими урядниками, хіба мійськими, їх не робили вищими духовними, не могли купувати землі і бути дідичами, ані служити в війську, їм годилося тільки торгувати та ремісникувати, але й на торговлю накладувано що раз то нові тягарі. Як міщанин спроваджував який товар з заграниці, то платив усякі мита, а як шляхтич, то ні. Міщанам не вільно було від XVII віка навіть пишних уборів носити, хоть не одного з них стати було на се. Щоб значіння міщан понизити, ухвалено, що шляхтич, який хоче вести торговлю, або міщанський промисел, тратить шляхецтво. Давні права міст що раз більше підкопували воєводи та старости, мішалися до мійських судів та накладали на них всілякі податки. То було в містах вільних, королівських, що мали всілякі давні привилеї, а в містах приватних, що їх закладали шляхтичі та духовники у своїх добрах, було так, як їх властитель захотів.

Найгіршеж діялося в Польщі селянам, або як там казали, хлопам. Від 1496 р. позбавлено їх волі особистої. Не тільки хлоп, але також його син - одинак - не сьмів вийти з села без дозволу панського. А як було більше синів, то тільки одного відпускав пан, щоб собі йшов шукати дебудь хліба. Так само хлопській донці не вільно було віддаватися, поки пан не дав свого дозволу. Від 1543 р. шляхтич міг хлопа з грунтом, або без, з родиною, або самого, продати, заставити, дарувати, що хотів, міг з ним зробити. Хлоп не мав свого поля, бо земля могла бути тільки шляхетська. Хлопиж сиділи на своїх полях, ніби державці - посесори і за те, що ужитковали панське поле, мали шанови на його ланах відрабляти, зразу (від р. 1520) один день в тиждни, а потім що-раз більше, так, що хлоп не мав для себе ні дня, ні ночи, ні сьвята, ні неділі. Сіль, селедці і напитки мусів хлоп купувати в коршмі свого дідича, а то що мав до проданя: кури, яйця, сир, масло, мусів продавати в дворі. Тільки в двірськім млині вільно було хлопови молоти своє збіже і тільки в двірській кузні міг він кувати коня. На зарібки не мав права ходити, худоби міг тільки плекати, кілько пан позволив і тільки полотна вільно було йому робити. Свого пана він не міг перед суд позивати, бо судиєю між ним, а паном, був той самий пан. Дідич, або його заступник судив хлопа і карав його тортурами, та буками. Обтинали також хлопам уши, ніс, випалювали на чолі шибеницю, або карали якою завгідно смертию. Трошки лекше дихалося хлопам в землях литовських та хлопам на праві німецькім, але згодом і до них дібралася шляхта та перемінила їх в такеж „бидло'", як всюди.