Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Засідання визнало, що порозуміння на ґрунті скликання теріторіального з'їзду й краєвого орґану можливо. Для остаточного ж вияснення умов порозуміння призначено нове, четверте по черзі, зібрання всіх орґанізацій.

„На ґрунті теріторіального з'їзду й краєвого орґану”! Це-б-то на ґрунті того, що ввесь час рішуче одкидалося.

Це була ще виразніша перемога українства.

1. Обпертя зсердини.

Так, ми щиро хотіли порозуміння з неукраїнською демократією. Для творення нашої державности насамперед, треба було спокою, ладу. Крім того, державність обхоплює не тільки українську націю, а всі національности, які заселяють теріторію України. Без співучасти неукраїнських елементів було би надзвичайно важко провадити справу орґанізації держави.

Але, з другого боку, ми не могли ставити себе в залежність від того чи инчого відношення до наших завдань неукраїнських елементів. Лоґіка подій вимагала все дальших і дальших акцій, що випливали з попереднього.

Проголосивши прінціп творення основ автономії, ми, дійсно, мусіли творити їх, не зупиняючись, не виявляючи замішання перед тими величезними труднощами, які викрились перед нами, як тільки ми ближче, конкретніше приступили до здійснення своєї мети.

По перше ми повинні були зсередини міцніше орґанізуватись, твердіше упертися ногами об свій власний ґрунт, розпреділити сили й функції кожній течії відповідно її значінню й силам.

І не для вихваляння якоїсь одної партії, а в ім'я історичної об'єктивности й розуміння всього процесу нашого руху мушу зазначити, що найбільшу частину ваги як сеї героїчної праці так і всіх дальших тяжких помилок було складено на соціаль-демократичну течію. Можна цілком певно сказати, що провідничу ролю в відродженню української нації за цих часів грала українська соціальдемократія. Всі найважніші постанови Ц. Ради, всі найвідповідальніші кроки її було роблено переважно з ініціатіви соціальдемократів, під їхнім впливом і керовництвом. Всі найважніші акти державного й загально-національного характеру (як напр. Універсали, Декларації, Ноти) складались соціальдемократами. В усіх найбільш відповідальних переговорах і зносинах як з демократіями инчих націй, так і з Урядом провідну ролю грали соціальдемократи.

Це пояснюється ось чим.

До всеросійської революції на Україні істнували три політичні партії: укр. соц.-демократична робітнича Партія, Партія українських соціалістів-революціонерів і так зване Товариство Українських Поступовців - „ТУП”.

Товариство Українських Поступовців, властиво, було тою самою Демократично-Радікальною Партією, яка після революції 1905 року припинила своє істнування, як партія. [8] [8] Проф. М. Грушевський у своїй брошурі про революцію на Вкраїні 1917 року називав „Товариство Українських Поступовців” єдиним політичним представником України. Це дивна помилка. Адже проф. М. Грушевський, бувши головою з'їзду „туповців”, міг бачити і міг знати, що в „Туп”-і не брали участи ні соціальдемократи, ні соц.-революціонери.

Складався „ТУП” переважно з елементів інтеліґентських, які провадили виключно культурно-національну роботу. Ні з селянством, ні тим паче з робітництвом ніяких політичних орґанізаційних зносин не мали. Будучи здебільшого дрібно-буржуазного походження, вони псіхолоґічно й ідеолоґічно представляли саму помірковану частину національної дрібно-буржуазної демократії.

Вони потім приняли назву „Українських Соціалістів-федералістів”. Але слово „соціалісти”, на признання самих деяких членів сеї течії, було тільки данню духу часу. Маси вірили тільки соціалістам, отже, щоб не лишитися поза рухом, треба було підфарбуватися під смак мас. І „туповці” на сміх самим собі й другим зробили такий маскарад і весь час ходили з червоним плащиком, який зовсім не пасував ні до їхньої ідеолоґії, ні до темпераменту, ні до псіхолоґії ґазетних, кабінетних людей. І як не мали вони ніколи ніякого впливу на широкі політичні маси, так і з плащиком його не придбали.

Варто тут заразом уже згадати й ще про одних „соціалістів”. Це так звані „соціалісти-самостійники”. Вони виникли пізніше. З соціалізмом вони мали ще меньче спільного, ніж „федералісти”. Вони так само ні серед селянства, ні серед робітництва не мали ніякісенького впливу та, здається, й не дуже журилися тим. Це був переважно військовий „отаманський” елемент, без виразної соціальної проґрами, без усякої політичної освіти, але з виразним націоналістичним темпераментом, який служив їм і проґрамою й тактикою, й арґументами. Роля цієї групи в усьому рухові незначна, але часом досить сумна.