Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Не зважаючи на крик, ґвалт і свист своїх політичних та соціальних противників, большевики приняли цей мир і підписали його. Вони були мудрішими політиками, ніж ті „реальні політики”, що називали їх „фантастами”, „неуками” й „злочинцями”. Історія насміялася з політично-освічених реальних крутіїв дипльоматів, перевернула до гори ногами всі їхні „реальні” комбінації й підтвердила справедливість позіції, занятої „фантастами”.

4. Німецька опіка не за-ради прекрасних очей.

Як видно з наведеного пункту мирового договору з Росією, почвірний союз узяв під особливу свою опіку українську державність, а українська „соціалістична” влада не тільки в державній своїй справі шукала захисту й оборони в імперіалістичного почвірного союзу, але й у політично-соціальній. Німецькі ґенерали ставили навіть спеціальною умовою охорону правительства й публичних установ Укр. Нар. Республіки від аґітації й пропаґанди большевиків.

Такі сімпатії центрального імперіалізму до України полягали насамперед у тому, що наша влада й наші „установи” були не соціалістичні, не ворожі до їхніх установ і не загрожували, як „анархістична” влада большевиків соціальною заразою їм самим.

Другим же й, мабуть, для того моменту ще більш важним мотивом була економична сторона справи. Ґр. Чернін у своїй промові 24 січня між инчим так говорив з приводу мирових переговорів у Берестю:

„Працюю над миром з Україною й Петроградом. Мир з Петроградом нічого не змінить у нашому дефінітивному становищу... Вивозити Петроград також нічого не може, бо там нема нічого, крім революції й анархії... Заключення миру инакше представляється з Петроградом, инакше з Україною, бо Україна має засоби поживи, які вона може вивозити, коли погодимося в торговельних справах. Справа продовольча є тепер клопотом усього світу й грає скрізь величезну ролю”.

Отже всі вищезгадані причини, а також оця економична умова поставили Україну в дуже вигідне становище на мировій Берестейській конференції.

Насамперед, нашу делеґацію було принято як делеґацію окремої держави, чим сама державність уже майже визнавалась. Потім у конфлікті з большевиками німці виразно стали на бік українців.

Спочатку делеґація Совітської Росії визнала українську делеґацію як окрему, самостійну й правосильну. Це було в початках мирових переговорів, коли війна Росії з Україною тільки починалась, коли результати сеї війни були ще неясні. Коли ж у Харькові склався Український Совітський Уряд і коли мирові переговори українців з почвірним союзом зле відбивалися на мирових умовах Росії, большевики прислали від Харьківського Народнього Секретаріату своїх представників, яко єдиних правосильних заступників інтересів України.

Німцям, розуміється, така комбінація була невигідна, бо тоді б виходив мир не з Україною й Росією, а з самою Росією. Українська делеґація запротестувала проти харьківських представників і німці цілковито стали на бік українців, визнавши тільки їх правомочним представництвом від української держави.

Розуміється, німці це робили не заради прекрасних очей України, а також не через те, що вважали це справедливим, або що, дійсно, визнавали українську делеґацію справжнім представництвом, або що бачили за українцями таку вже безсумнівну силу. їм добре були відомі й наші сили, й дійсне становище на Україні. Вони знали, що харьківський Уряд набірав усе більше та більше влади на Вкраїні й що Уряд Центральної Ради все більш і більш губив значіння. А тим не меньче німці вважали тільки його дійсним представником української держави, бо так вважати було для них корисно й потрібно.

І тільки цим можна пояснити ті великі успіхи, які мала українська держава на Берестейській конференції.

1. Дорогі жертви за чужу справу.

Одночасно з мировими переговорами в Берестю провадилась далі війна на Україні. І провадилась не на користь Центральної Ради.

Як сказано, це була війна впливом. Ні большевики, ні ми не мали реґулярного, дісціплінованого війська, яким можна було розпоряжатися по волі керуючого центра, не зважаючи на те, що й як собі там думало й почувало те військо.

Наш вплив був меньчий. Він був уже остільки малий, що ми з великими труднощами могли складати якісь невеличкі більш менш дісціпліновані частини й висилати їх проти большевиків. Большевики, правда, теж не мали великих дісціплінованих частин, але їхня перевага була в тому, що всі наші широкі маси салдатства не ставили їм ніякого опору або навіть переходили на їхній бік; що майже все робітництво кожного міста ставало за ними; що в селах сільська голота явно була большевицька; що, словом, величезна більшість самого українського населення була проти нас.