Владимир Винниченко - ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ (Історія української революції - марець 1917 р. – грудень 1919 р.)

Це також не вдалося й мені лишалося тільки відійти від тої політики, яку я вже не міг провадити з щиростю й вірою в її справедливість, як то робив раніше.

Моє бажання вийти з Уряду й заяву про це фракціям тим легче було здійснити, що в цей же час есерівська фракція Центральної Ради стала виявляти рішуче бажання взяти провід усієї політики в свої руки. Формальне право на це вона мала разураз, бо вона кількостю своїх голосів покривала всі инчі складені до купи фракції. До сього часу вона не одважувалась на це, віддаючи провід соціальдемократам. Але тепер, коли той провід доводив до не таких уже блискучих наслідків, коли есерівська фракція могла й сама досягти подібних, коли неудачі ставали все дошкульнішими, а невдоволення Ґ. Секретаріатом все більшим, вона рішила скористуватися своїм правом більшости голосів і взяти урядовий провід у свої руки.

Отже настала друга кріза українського Уряду. Соціальдемократи висміювали есерів за цю крізу й за їхнє бажання влади, називали дітлахами, які вже вийшли з під опіки няньки-соціальдемократії, бажали їм на ділі показати себе дорослими, але все ж таки уступитися мусіли, залишивши в кабінеті міністрів „для єдности фронту” тільки двох соціальдемократів — М. Ткаченка й Д. Антоновича.

1. Заручини хуторянки з товарним джентельменом.

Але ця кріза сталася тоді, коли большевики, захопивши майже всю Україну, наближалися вже до Київа, коли київське робітництво, підбадьорене й підсилене цим наближенням, готувалось до рішучого виступу проти нас зсередини, коли лишалось дуже-дуже мало надій на врятування сітуації.

Одним із засобів цього рятунку було скликання чергової сесії Великої Центральної Ради. Малося на увазі на цій сесії вирішити декільки важних питань і тим, може, трохи підкріпити себе.

Такими питаннями були: земельне питання й самостійність української держави.

Есери настійно домагалися переведення закону про соціалізацію землі. Не здаючи собі добре справи з того, що, власне, є ота „соціалізація”, вони (та й навіть инчі фракції Ц. Ради) гадали, що проголошенням сеї реформи вдасться заспокоїти широкі маси селянства й пригорнути їх на свій бік.

Що ж до самостійности України, то проголошення цеї форми нашої державности вимагалось з усією необхідностю й неминучостю тою сітуацією, яка складалася. Насамперед, проголошення Росією війни Україні само штовхало на розрив федеративних відносин. Український Уряд мав і формальне, й моральне право не вважати себе в зв'язку з тою державою, яка була з Україною в стані війни. Фактично ж ця самостійність уже була. Уже були самостійні міжнародні зносини, було своє окреме військо, свій фронт, свої всі державні установи. Фактичний стан річей вимагав з залізною послідовностю дальшого свого розвитку й довершення. Так, наприклад, той факт, що Російський Совітський Уряд проголосив нам війну й провадив її між инчим і тим, що не давав нам з центральної скарбниці грошевих знаків, примусив нас до введення своєї власної монети.

Так само в цей же час було закінчено відділення суду від російського центру. Правда, український Уряд не посмів порушити характеру всеї сістеми цього суду, залишивши її в суті своїй такою, як вона була й за царів. Тільки замісць російського Сенату було утворено Український Сенат та ще пороблено деякі дрібні зміни, які не мали ніякого впливу на суть цього охоронного орґану буржуазного ладу. Але цілком самостійний, не залежний від яких будь центральних вищих судових інстітуцій був свій український суд, навіть зовсім такий, „як у людей”, се-б-то з своєю власною „старою мацапурою”—Сенатом.

А що найбільше довершало самостійницьку форму державности України, так це те, що й Франція, й Англія, й инчі держави, нарешті, дали своїх офіціальних представників при Українській Народній Республіці. Антанта тепер це, очевидно, вже забула й ніяк не могла останніми часами (особливо під час мирової конференції в Парижі) цього пригадати. Отже для того, щоб нагадати ці давно-забуті моменти так хутко зів'ялого кохання ґалантних „союзників” до молодесенької селянської красуні я приведу в усій точности найважніші їхні любовні листи-документи.

Ось один із перших „зальотів”. Відносини ще не ясні. Ґалантний джентельмен ще не зовсім певний, що має прекрасна хуторянка. Отже один із перших листів звучить так:

“Mission Militaire Française en Russie.

Front SO.