Роман Коваль - Отаман Зелений

Може, й через ті книжки і став Данило Терпило не на шлях боротьби за політичні права українського народу, а на слизьку стежку боротьби за демократичну Росію, слизьку, як жидівське революційне слово. Що нам, врешті, з того, що Росія буде демократичною, якщо вона далі гнітить Україну?! Та й хіба здатна традиційно самодержавна Росія, з її царем-тираном і дикими холопами замість громадян, стати демократичною?..

1905 року у Трипіллі виник осередок Російської партії соціалістів-революціонерів (есерів) з Іваном Гавришем на чолі. До Трипілля з Києва нелегальну літературу привозили брати — «професори Щербини». Вони збирали прихильників по ярах — у Вовчому, Ромашковому (за Трипіллям). Пароль був такий: «Куди йти?» Відповідь: «На Зелений (участок)». Саме звідси, стверджували родичі Данила Терпила, і пішло його нове ім’я [3].

Оті Щербини й організували в містечку гурток анархістів-комуністів, до нього увійшли Петро Іконников, Іван Гавриш, Іван Безхлібний та Данило Терпило, якого вже тоді, напевно, почали звати Зеленим. Хлопці підкидали селянам і міщанам прокламації російських соціал-демократів: «Єврейський погром у Гомелі», «До рекрутів», «До робітників залізничних майстерень». Звернення «До всіх громадян» закінчувалося так: «Будем смело смотреть революции в глаза, будем приветствовать ея приближение, она несет нам свободу и счастье».

Діяльність революціонерів не залишилась поза увагою «охранки», яка викрила керівний склад організації, зв’язки та паролі. 26 липня 1906 р. жандармський ротмейстер уже доповідав начальнику Київського губернського жандармського управління генерал-майору Леонтьєву: «За агентурними даними, вчитель, який мешкає в містечку Трипілля Київського повіту, Іван Андрійович Гавриш, є членом міської організації партії соціалістів-революціонерів, входить до фракції останньої — селянського союзу. Посилено веде пропаганду серед селян, закликає їх до бунту і аграрних безпорядків, причому має серед них величезний вплив, який матиме згубні наслідки» [20, с. 105].

За доносом трипільського священика Івана Гавриша 1906 року арештували і вислали до Сибіру. Керівництво організацією перебрав на себе Данило Терпило. Та й він потрапив у поле зору жандармів, адже не раз виступав перед селянами проти царя.

Щоб уникнути арешту, Зелений переїхав до Києва. Працювати влаштувався в залізничному депо. «В час перебування у Київі, — розповідав він, — був членом російської партії с.-р., але скоро її залишив через непорозуміння за видавання книжок на українській мові. Після виходу з російської партії я працював в українській с.-р. партії разом з Миколою Залізняком та Максимом Ковалевським. Перший раз був арештований в 1907 році і просидів в тюрмі 3 місяці, другий раз — в 1908 р. за належність до російської партії с.-р. Тоді ж по суду був відправлений, як висланець, у Архангельську губ., де і пробув 3 роки» [69].

На поселенні жив у с. Усть-Цильма, серед народу комі. Так що побував Зелений там, де Макар телят не пас. Отут, мабуть, і зрозумів повною мірою значення цієї української приказки.

Після заслання Данила «побрили в москалі» — забрали на військову службу до 127-го Путивльського полку 32-ї пішої дивізії.

Імперія все робила, щоб перетворити бунтаря в «чєлавєка, полєзного для общєства».

1914 року почалася війна. Данило мусив йти на фронт. Та кров козацьку за мачуху-Росію не довелося проливати — служив писарем. Грамотний же був!

Подальшу долю Зеленого визначили його спрага справедливості, хист промовця і гаряча натура. Ці риси засяяли під час революції 1917 року, коли перевагу мали «орателі», як їх тоді називали. Такі люди могли повести за собою юрбу, яка вірила тільки промовцям-солдатам. І матросам. Офіцерів же готові були забити на смерть лише на тій підставі, що вони люди освічені, ще й із чистими, без мозолів руками. Руки без мозолів викликали тоді загальне обурення, мовляв, така людина живе працею інших, смокче кров народну. Скільки людей тоді згинуло, які не мали на долонях мозолів…

1 (14) березня 1917 р. військовий міністр Тимчасового уряду Гучков видав наказ № 1, на підставі якого кожна військова частина Російської армії повинна була вибрати комітет солдатських депутатів, до компетенції яких належало контролювати застосування зброї, звичайно, без порушення військової дисципліни та втручання в компетенцію командного складу. Відповідно до цього наказу члени комітетів мали право безкоштовного проїзду у транспорті та утримання коштом держави в час виконання обов’язків. Цей наказ відіграв у житті Терпила велику роль. Чоловік він був красивий, розумний, справедливий, ще й від царизму постраждав, а політичних каторжан тоді поважали. Промовляти вмів. Тож і обрали його своїм представником солдати.