Роман Коваль - Отаман Зелений

Косинський же, поповнившись войовничими трипільцями та завзятими мешканцями сусідніх сіл, рушив на Київ і в червні 1592 року здобув його!

Допомогли трипільці й запорозькому полковникові Карпові Скидану, котрий на чолі чотиритисячного загону 4 липня 1638 р. обложив трипільський замок, де сховалися поляки. Та високі стіни не врятували їх — вже 6 липня козаки здобули фортецю. Всіх, хто чинив опір, було без жалю посічено, маєток спустошено, фортечну артилерію забрано. Окрилені успіхом, трипільці у складі загону Нестора Бордаченка вигнали поляків із дніпровського побережжя — від Стайок і Трипілля аж до Києва…

На початку літа 1648 р. до Трипілля дійшли чутки про загибель польського війська в Зеленій Діброві під Корсунем. Ця вістка надихнула багатьох. Кинувши рала, люди знову взялися за зброю. В липні козацькі ватажки Гайчур і Морозенко вибили з трипільського замку королівську кварцяну залогу, а польську владу скасували. Населення охоче йшло в козаки — вже наступного року Трипілля та сусідні Обухів і Германівка стали сотенними містечками Війська Запорозького. До Трипільської сотні, крім Трипілля, увійшли села Витачів, Халеп'я, Жуківці, Долина, Красне, Козіївка, Черняхів, Дерев’яна та Гнатівці (згодом Злодіївка). На чолі Трипільської сотні став Андрій Ворона. Зберігся поіменний список сотні — було в ній 180 відчайдухів…

У серпні 1651 р. трипільська та обухівська сотні у складі Київського полку Антона Ждановича допомогли Хмельницькому розгромити війська лядських гетьманів Миколая Потоцького, Мартина Калиновського та литовського князя Яна Радзивілла. Запеклі бої точилися під Трипіллям, Вільшанкою, Перегонівкою і Копачевом…

У різні часи трипільський замок, оточений трьома ярусами валів, перетворювали на свою резиденцію гетьмани Яків Остряниця, Іван Виговський, Павло Тетеря, Юрій Хмельницький, Іван Многогрішний, Петро Дорошенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван Скоропадський, полковник Семен Палій. Могутністю замку, красою церков і самого міста був вражений сирійський мандрівник Павло Алепський, який разом із батьком, патріархом Макарієм, завітав 1654 року до Триполя. Ось що записав Алепський у своєму щоденнику: «Перш ніж під’їдеш до нього, бачиш табір, що складається із трьох земляних пагорбів з дуже вузькими проходами, в які можна входити тільки поодинці…» [20, с. 57, 58]. Алепський зазначав, що у Триполі є три фортеці, а «на вершині одного з пагорбів стоїть сильно укріплений замок з подвійним валом і ровом… Поруч — інший замок, ще красивіший, сильно укріплений. У ньому — княжий палац, а над воротами — купол, з якого можна роздивлятися околиці, особливо подніпровську долину… Нас водили до церкви Преображення Господнього. Вона простора і красива. За своїм об’ємом, оздобами і числом бань вона перевершує всі інші церкви в Козацькій країні» [49, с. 87, 88]. Отака була Трипільська Січ!

І все ж доля твердинь сумна: і на них приходить остання година. Одразу по Переяславській раді болючих ударів Трипіллю завдали Богданові союзники — москвини. У серпні 1658 р. до містечка підійшов воєвода Трубецькой. Його розбійне воїнство прагло крові й вина. І воно отримало те, чого хотіло. Нападом на Трипілля керував полковник Семен Скорняков-Писарев, чоловік жорстокий і рішучий. Та спрагу крові москвинам вгамувати важко — рівно за рік, наприкінці серпня 1659-го, злодійське військо знову вдерлося на Трипільщину. Командували ним князі-холопи Юрій Баратинський та Іван Чаадаєв. Здобувши Трипілля та ще й Стайки, вони винищили в них «усе населення» — за те, що підтримувало гетьмана Івана Виговського, якого москвини чомусь нарекли «клятвопреступником и разорителем веры христианской» [20, с 61, 65].

Напасники спалили також Гоголів, Вороньків, Макарів, Бишів, Бородянку, Горностайполе. «Счастьем те городы и местечки взяли и выжгли и высекли», — радісно рапортував цареві 30 серпня воєвода Васька Шереметьєв. Людей — старих і малих — «до ноги вибили». Баратинський нахвалявся, що у цьому краю він «лише» повісив понад 15 тисяч «зрадників» [20, с. 61, 65]. Радів цар, раділи московські люди. Сумувала Україна…

Не забували допекти трипільцям і поляки, армія яких на чолі з Яном Собеським у лютому 1664 р. стала у Трипіллі на зимові квартири. Невесела то була зима для міщан і селян Трипілля… А восени 1672 р. на Трипільщину вдерся «безбожний кровопивця» польський полковник Ян Піво. Він «вогнем і мечем попустошив Стайки, Трипілля, Дідівщину, Тростинку, Васильків, Вільшанку та інші містечка й села Київського полку…» [20, с. 64].