Ентоні Сміт - Національна ідентичність

Націоналізм, можливо, створює в сучасному світі найпереконливіший міф про ідентичність, і той міф постає в різних подобах. Міфи про національну ідентичність здебільшого пов’язані з територією або з предками (або з тим і з тим) як основою політичної спільноти, і ця різноманітність становить важливе, проте часто нехтуване джерело нестабільності та конфліктів у багатьох районах світу. Адже не випадково, що чимало найзапекліших і найтриваліших «міжнаціональних» конфліктів породжено конкурентними вимогами і концепціями національної ідентичності. Без розуміння цих ідей та вимог ми ніколи не зможемо ослабити, вже не кажучи про те, щоб розв’язати, деякі з тих конфліктів, і створити справді міжнаціональну спільноту (про це дуже добре написано в Mayall (1990).

Ось такі мої зацікавлення й визначили тему і план цієї книжки. Я почну з побіжного огляду різних видів колективної культурної ідентичності, аби висвітлити осібні риси національної ідентичності. В розділі 2 розглянуто етнічні /8/основи сучасних націй та визначено їхні риси, рушійні сили і потенціал виживання. У розділі 3 показано два головні шляхи утворення націй і пояснено, чому перші сучасні національні держави сформувалися на Заході. На початку новітньої доби в Європі вперше проступила різниця між процесом бюрократичної інкорпорації нижчих верств та навколишніх етнічних груп, який здійснюють сильні держави, засновані аристократичними етнічними спільнотами, і мобілізацією «народу» в народні етнічні спільноти, провадженою інтелектуалами та інтелігенцією. Проте згодом ці обидва шляхи з’явились і на решті континентів, становлячи незмінний мотив культури і політики сучасного світу.

У розділі 4 розглянуто концепцію націоналізму як ідеології, мови і почувань, названо символи, обряди та звичаї, пов’язані з національною ідентичністю, відмежовано територіальний різновид націоналізму від етнічного. Як ідеологія і мова націоналізм виник у XVIII ст. в Європі, і тому слід коротко дослідити його культурні матриці й роль інтелектуалів у його виникненні.

Натомість розділи 5 і 6 присвячені шляхам формування територіального та етнічного різновидів національної ідентичності та їхньому впливу на політику в різних частинах світу. В розділі 5 ідеться про формування територіальних політичних спільнот з колишніх імперій і колоній та способи, якими інтелігенція сприяє утворенню проектованих «громадянських націй». У розділі 6 описано наворотні хвилі народного «етнонаціоналізму» в Східній Європі і на Середньому Сході в XIX ст., в Африці й Азії у XX ст., у Європі та Радянському Союзі після 1960 р. У кожному випадку відбувався майже однаковий процес «народнокультурної мобілізації», мобілізації народу на основі його тубільної культури й історії і через них; та мобілізація становила виклик наявній системі держав і сприяла могутнім рухам етнічного сепаратизму та іредентизму, хоча їхні форми і тривалість були різні.

В останньому розділі висвітлено перспективи нового «постнаціонального світу», світу без націоналізму і, можливо, без націй. З огляду на теперішні перешкоди розвиткові багатонаціональних корпорацій, розпад оборонних блоків та націоналізацію глобальних комунікаційних мереж, шанси близького відмирання націоналізму видаються дуже непевними. Проте, можливо, зародки регіональних асоціацій під культурним покровительством «пан»-націоналізмів зві- /9/стують новий етап колективної ідентифікації, принаймні в окремих регіонах земної кулі.

Той процес буде, мабуть, повільним і непевним. Єдине, що можна стверджувати майже безперечно, - у передбачуваному майбутньому національна ідентичність та націоналізм і далі, ймовірно, становитимуть могутню і все більшу силу. А звідси випливає і вкрай доконечна потреба краще зрозуміти таке глобальне явище і таку вибухову силу.

Ентоні Д. Сміт,

Лондонська школа економіки

21 березня 1990 р.

429 р. до н. е. став поворотним для Афін. Цього року Перікл, тридцять років пробувши на чолі Афін, помер від чуми, що спустошувала місто. Відтоді могутність Афін відчутно підупала.

Того року Софокл поставив свою найвидатнішу, як уважає більшість критиків, трагедію «Цар Едіп». Іноді її розглядають як авторову засторогу співвітчизникам про небезпеки гордощів та влади, проте її центральною темою є проблема ідентичності.