Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

У Німеччині є багато людей, які прожили в Чехії по п'ятнадцять-двадцять років, які були в Празі під час відомих подій 5-9 травня 1945 року, що їх чомусь чехи називають «Празькою революцією" note 202 Note202 164 (?). Я пробував кілька разів з'ясувати, що саме спричинило ці жахливі розправи з мирним населенням уже по закінченні війни, вже коли ворог лежав роздавлений, але мені так і не довелося виявити якоїсь одностайної, певної думки. Дехто запевняв, що всі ці нелюдські жорстокості чинили чеські кримінальні елементи, що їх 5-6 травня, під час «революції», було звільнено з тюрм. П. Мойсіяха пробував довести, що все це жахливе спровокували й виконували місцеві комуністи згідно з наказом із Кремля. Кров'ю невинних німецьких діток, жінок та старезних дідів Москва мала на меті, мовляв, навіки посварити чехів із німцями і в такий спосіб назавжди відрізати Чехії дорогу на Захід. Ні перша, ні друга спроби пояснити ці травневі події в Празі — не переконливі. Те, що мені довелось спостерігати в Пільзні, стоїть у повному протиріччі до таких припущень.

Але найбільш вразили мене прокомуністичні настрої чеського населення. І то не лише серед менш культурних робітничо-міщанських кіл, а й серед інтеліґенції. В Пільзні я випадково натрапив на одну чеську родину, яку я знав ще з Києва. Була це висококультурна, досить численна родина чеських патріотів. Голова цієї родини, доктор К…, колись жив у Петербурзі, де входив до штату придворних лікарів останнього царя Миколи II. Після революції в 1918 році він перебрався до Києва, а 1930 року повернувся до Чехословаччини. Він не був свідком найжахливішої доби комуністичного панування: років «побудови соціялізму», років розкуркулювання, кривавих років єжовщини та всевладного Берії; note 203 Note203 165 він знав большевиків лише Ленінградського й дальшого, НЕП-івського періоду. У доктора К… я мав нагоду зустрітись із багатьма поважними громадянами Пільзна. Також я мав нагоду досить часто бувати в пільзенських передмістях — Кошутка та Довдліце. Все це дало мені можливість більш-менш орієнтуватись у тодішніх чеських настроях. Мої чеські враження я мав можливість поповнити розмовами з українцями та росіянами — втікачами з усіх закутків Чехії, яких тепер досить багато в Баварії. Все це люди, які прожили в Чехії по двадцять-двадцять п'ять років.

Мушу сказати, що я пригадую лише два-три випадки, коли мені доводилось зустрінутись із критичним ставленням до тодішніх подій у Чехії та до ближчих перспектив. Решта цього, безперечно культурного, хоч і своєрідного, народу безоглядно, з підсенням вітала братню Москву. Більшість чехів, з якими мені доводилось зустрічатись, як діти, з палаючими від захоплення очима, говорили про дружбу з СССР, про демократичний устрій та щасливе вільне життя народів Совєтського Союзу. Поважні землевласники та підприємці вступали до комуністичної партії. Вони з обуренням відкидали всякі спроби пояснень щодо внутрішньої господарської політики, щодо розв'язання пигань приватної власности та ініціятиви в СССР. Не хотіли слухати про те, як виглядають у практичному житті привабливі здалека гасла комуністів. Вони гаряче доводили, що коли й справді соціялізм у СССР раніше мав деякі неґативні відтінки, яких тепер уже немає, то соціялізм «по-чеському» — буде щось кардинально відмінне від того, що було до війни в Совєтському. Союзі. Говорити щось неґативне про СССР було неможливо й небезпечно, хоч Пільзен у зоні американської окупації. Досить сказати, що доктор К…, який не поділяв того обоження комуністів, не наважувався говорити про це в товаристві своїх земляків. Тільки залишаючись зо мною один-на-один, він розпитував про те, що насправді уявляє собою совєтська влада в щоденній дійсності, чи відповідають правді неймовірні жахливі оповідання, які іноді з'являлись у світовій пресі, про криваве панування большевиків і т. д.

В 1947-48 роках я зустрічав багато нових втікачів із Чехії. З їхніх оповідань видно, що за останні три роки в широких колах чеського населення, а особливо серед інтеліґенції, а подекуди й серед селянства, сталось помітне зрушення, якщо можна так сказати, — на Захід, що чад 1945 року у багатьох уже вивітрився. Але… за всякі захоплення доводиться, часом дуже тяжко, розплачуватись… Безперечно, доведеться заплатити за них і чеському народові. Потрапивши раз у дружні пазурі червоної Москви, вийти з тих «братніх» обіймів, не поламавши хребта, ледве чи можна. Отже, й чехам, безперечно, доведеться покутувати «великою кров'ю» своє хвилеве захоплення.