Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

Щоразу можна було бачити, як натовп мешканців табору, збиваючи один одного з ніг, мчить до огорожі від вулиці, щоб дивитись, як чехи б'ють «СС-манів». Я не міг дивитись на ці дикі сцени, але мимоволі мені довелось бути свідком кількох таких розправ. Якось на одній із головних вулиць міста, трохи вище міського банку, я почув дикі зойки і побачив натовп людей, які били групу, чоловік 25-30, німців. Цю групу, видно, кудись провадили чеські «бойовніки». Вони стояли осторонь, поки йшло це дике побоїще. Казали, що натовп «одняв» від них цих німців. Але коли й справді це було так, коли таки натовп дійсно «одняв» тих арештованих, то, дивлячись на спокійний вигляд «бойовніків», треба гадати, що великих зусиль тому натовпові не довелось застосовувати і перемога над підрозділом озброєних «бойовніків», числом коло 15-ти, досталось не важко. Це було жахливе, брутальне видовище. «СС-манів» били кулаками, палками, камінням. Між тими, що били, траплялись чоловіки, одягнені в добре европейське вбрання та статечні пані, які досить вправно орудували парасольками, а то й кулаками. За лісом кулаків, озвірілих облич іноді можна було бачити спотворені криваві плями. Інших били на землі лежачих уже, копирсаючи чобітьми в скривавлене місиво. На щастя, нагодилось авто, в якому було десятків зо два американців. Після досить довгої боротьби побитих німців пощастило визволити. В супроводі американських вояків цих німців було кудись відведено. Відмічу також, що під час «бою» з натовпом американських вояків чеські «бойовніки» не рухалися з місця. Скільки можна було розпізнати по спотворених, закривавлених обличчях, наймолодшому з тих «СС-манів» було… щонайменше 60 років віку…

Таку ж дику сцену мені довелось спостерігати на початку червня на «Намєсті» — центральній площі міста — з тою тільки різницею, що в числі «СС-манів», приблизно такого ж віку, як і перший раз я бачив, було кілька жінок і двоє-троє юнаків років по п'ятнадцять. Цього разу я натрапив уже на кінець того славного бойовища. Попереду йшов американський офіцер та два вояки. «СС-манів» оточувало чоловік п'ятнадцять чеських «бойовніків» з червоними відзнаками на грудях та з пістолями в руках. Всі «злочинці» були закривавлені до втрати людського образу. Руки тримали піднятими вгору. Лише згодом, коли на це звернув увагу американський офіцер, їм дозволено було опустити руки.

Такі сцени можна було спостерігати на всіх вулицях Пільзна.

Ще жахливіші оргії дикого натовпу відбувались в перших днях капітуляції Німеччини — в Празі. Мені розповідали пані О. Самойлович, п. М. Самойлович, пан А. Мойсіяха та інші, гідні цілковитого довір'я люди, які власними очима бачили дикий розгул зовні нібито порядних поважних людей. Вони бачили, як на вулицях Праги вбивали жінок, чоловіків тільки за те, що вони німці; як кидали німецьких дітей з мосту в ріку, на каміння мостових устоїв; як, схопивши маленьких діточок, «висококультурні» чехи розбивали їхні голівки об перила мосту в центрі Праги; як спалювали чоловіків вам же, в центрі Праги, привісивши їх ногами догори біля вуличних стовпів, підвісивши під голову військовий шолом із палаючою бензиною — і безліч інших, неймовірних, здавалося б, неможливих в людському суспільстві, звірячих учинків. І все це відбувалось, прошу замітити, не в центральній Африці, десь за дві тисячі літ до Христа, а саме в центрі Европи, в двадцятому сторіччі, і саме в 1945 році християнської ери!.. note 201 Note201 163

Ледве хто стане заперечувати провини гітлерівських молодців перед народами Европи в цій останній війні, але… навіть врахувавши це, не можна виправдати цієї непотрібної звірячої жорстокости. Тим більше, що, мабуть, 90-95 відсотків цих замучених людей, дітей, немовлят винні за вчинки гітлерівських посібників не більше, ніж, скажемо, наші діти за вчинки й злочини московського політбюра.

Ще з дитячих років я звик вважати чехів за один із найбільш культурних народів Европи. Мушу сказати, що те, що мені довелося спостерігати там навесні 1945 року, сильно похитнуло моє переконання. Звідки така злобність, що спричинило її? Адже Чехія найменш, ніж будь-яка інша країна Европи, потерпіла від цієї війни. Її щадили альянти і не бомбардували; її міста й села цілі, її сини не лежать у чужій, непривітній землі, а всі сидять дома, біля своїх матерів. Чехія не зазнала й сотої долі тих страждань і руїн, які випали, скажемо, на долю Польщі, України, Юґославії, Греції, нарешті — Угорщини, яка, як відомо, не з волі народу потрапила в орбіту держав «Осі». Невеличкі матеріяльні втрати Чехії — людських же жертв вона майже не мала — в багатократ компенсовано величезним майном, що його були завезли німці і яке цілком перейшло на власність чехів.