Федір Пігідо - «Велика Вітчизняна війна»

РОЗДІЛ VI
ДЕЯКІ ВИСНОВКИ
«Борітеся — поборете: вам Бог помагає;
За вас сила, за вас воля і правда святая!»
(Тарас Шевченко: «Кавказ»)
Мені можуть сказати, що все, про що тут розповідалось, — дрібниці. Можливо, але ж ті «дрібниці», ті маленькі люди, про яких тут була мова, в своїй сукупності впливали, при тому досить істотно, на хід подій у цілому. Адже все людське життя поготів — це сума всіляких дрібниць, збіг та взаємодія цих дрібниць. Проте є немало таких дрібниць, від яких, коли усвідомити їх до кінця, мороз пробігає поза шкурую.
Ціле, як відомо, складається з окремих малих і найменших частин. Природа тих окремих складових частин, як правило, в значній мірі визначає основні властивості, так би мовити, вартість цілого. Отже, чи можна просто нехтувати дрібницями та чи ж справді тут подано лише дрібниці?
Коли, скажемо, мова йде про сприймання тих чи інших явищ окремою людиною, до того ж іще й незначною, з погляду можливости впливати на хід тих подій чи явищ — це одно. Коли ж якість явища сприймали в певний спосіб і відповідно діяли десятки, а то й сотня мільйонів людей — тоді це вже щось інше. Тоді це перестає бути дрібницею і виростає в один із потужних факторів тієї чи іншої історичної події. Особливо не можна нехтувати такими «дрібницями» там, де мова йде про долю цілих народів, де мова йде про життя чи смерть мільйонів людей. Вивчаючи такі питання, не сміємо нехтувати навіть найменшими фактами: тут усе треба зважити, все врахувати, щоб дати правильну оцінку тих чи інших явищ, щоб уникнути помилкових висновків, які, своїм порядком, можуть спричинитись в майбутньому до ще більших, фатальних помилок.
За деякий час після тих чи інших значних подій, коли, так би мовити, пристрасті трохи уляжуться, шляхом опублікування різних документів, яких під час цих подій із певних міркувань не можна було оголошувати, чи шляхом видання різного роду спогадів, мемуарів визначних людей, які близько стояли до тих подій, до тих невидимих для звичайних рядових людей потаємних пружин, що спричиняли ті чи інші явища, — стане можливим дізнатись, як підготовлялись, як протікали ті чи інші події, та що саме скермувало їх у той чи інший бік. Але все це відноситься до нормального людського суспільства, і ні в якій мірі не може бути прикладене до підсовєтського «соціялістичного суспільства». Там діють цілком інші закони. Кремлівські маніяки, ці неперевершечі фальсифікатори, знають усю правду про життя і прагнення поневолених ними народів, знають, що їх — ті народи — спонукало на ту «ізмену родинє», але вони цієї таємниці ніколи й нікому по той бік «заслони» не дозволяють розкрити. Запорукою тому — «наймудріший» та політбюро партії: ніщо не вийде на світ із тайників Кремля. Ніяких мемуарів «вождів» та незчисленних маршалів світ не побачить, а коли б таке диво сталося, то лише дуже наївна людина стала б шукати в них правди. Там пишуть й говорять лише те, що десятикратне пройшло через найдосконаліші сита НКВД, що апробоване всемогутнім там політбюром комуністичної партії.
Не менш наївно було б сподіватися, що потойбічна совєтська література проллє коли-небудь світло на обставини, в яких протікала ця війна, про те, як сприйняли її — цю війну — і діяли в ній широкі маси підсовєтських народів; що саме спричинило ті страхітливі, нечувані явища, які можна було спостерігати під час «великой отечественной» війни в СССР; що то за «ізмєна родінє»; що спонукало десятки, а то й сотні тисяч громадян Совєтського Союзу зо зброєю в руках боротися проти своєї Батьківщини чи, власне, проти «сталінськой родіни».
Що спричинило таке дивне, нечуване явище, що мільйони людей, так званих «переміщених осіб», з яких значна частина «перемістилась» на Захід зі своєї власної волі, залишивши свої рідні оселі, близьких, батьків, пішли на добровільне вигнання та воліють перерізати собі горло, задушити себе, щоб не вертатись на свою Батьківщину? Хто вони: воєнні злочинці, квіслінґи? Але ж їх не два, не сім, нарешті, не тисяча, а є їх мільйони — від відомих світові професорів, науковців, письменників до робітників та хліборобів включно. Причому переважна кількість тих переміщених осіб — селяни та робітники, яких особливо важко тулити до «квіслінґів».
Ні, тут безперечно треба шукати коріння глибше. Совєтська теорія «квіслінґів» занадто примітивна, щоб з'ясувати це явище. Совєтська теорія «воєнних злочинців» — це лише намагання затушувати або, вживаючи совєтської партійної термінології, «смазать» питаня про політичну еміґрацію з «страни соціялізма», з країни, осяяної «сонцем сталінської конституції».
Навпаки, там тепер гарячково провадиться робота, щоб фальсифікувати історію.
Там щоденно друкуються та поширюються всіма приступними засобами оповідання про повстанські загони селян та робітників проти німецьких окупантів; там щодня заповнюють етер брехливими повіданнями та піснями колгоспниць (селянок) — ватажків партизанських загонів — і тому подібними вигадками, і все це для того, щоб обдурити світ, щоб довести, що перемога над гітлеризмом є наслідком палкої любови населення до «любимого, наймудрішого» та безмежної відданости «сталінській соціялістичній родінє». note 206 Note206 167
Чи не настав, власне, час почати говорити без тих фігових листочків, що їх так ретельно вживається у всьому, що торкається отого самого східнього «велетня, який до того зазнав таких жахливих втрат під час цієї війни»…
А втрати ці дійсно жахливі, хоч природу цих втрат здебільшого цілком невірно уявляє собі більшість людей.
Втрати Совєтського Союзу людьми в цій війні, за останніми совєтськими обчисленнями, безперечно зменшеними (адже ми добре знаємо оті «марксо-ленінсько-сталінські» способи обчислень за так званою «діялектичною» методою), становлять убитими 5 мільйонів військових та 9 мільйонів цивільних людей.
Отже, війна, що її зухвало свого часу було декляровано, якщо не помиляюсь, Ворошиловим як війну «малой кровью», обійшлась підсовєтським народам, як бачите, навіть за совєтськими обчисленнями, не можна сказати, щоб так уже й дешево.
У всякому випадку можна сказати апріорі, що всі війни за останні два сторіччя, включаючи й Вітчизняну війну 1812 року, в своїй сукупності не дали стільки втрат, як ця війна «малой кровью».
Читаючи ці жахливі цифри, треба пам'ятати, що з цих 14 мільйонів убитих на долю жертв НКВД та на долю так званих «штрафних батальйонів», до яких майже поголовно відсилали населення (без зброї — «оружие добудете у врага!») звільнених від гітлерівських армій в 1943-44 рр. областей України «искупить свою вину перед родиной» припадає досить поважна, а можливо, й переважна частина.
Матеріяльні втрати Совєтського Союзу також астрономічно великі. note 207 Note207 168 Мабуть, ні одна з держав, які брали участь у війні, не зазнала таких значних втрат. Це також правда. Але правда й те, що найжахливіші з тих втрат заподіяно саме «сталінськими молодчиками» при виконанні ними так добре відомого по всій Україні «приказа товариша Сталіна от 3 июля 1941 р.». Відкочуючись на Захід, гітлерівці лише довершили ті руйнації, випалюючи цілі райони, особливо на Лівобережній Україні.