Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Бігме, ти часом і мудре слово телепнеш, - схвально закивав головою Когут. - То виходить, що сьогодні ми тих «антків» зіпсували? Яка ж то шкода!

Сонце вже підбилося на височину найвищої ялиці. На сільських дорогах без угину гуркотіли ворожі машини, а в багатьох місцях палали хати. Величезні стовпи димів зносилися в піддашшя неба, й це свідчило, що хати горять десятками. Минулої зими ворожі частини, застосовуючи несподівані наскоки, спалили кільканадцять сіл, але як тільки стріхи загорялися - миттю відступали, бо боялися відділів УПА. Так вони спалили в четвертому районі П'яткову, Жогатин, Котів, Явірник Руський і Волю Володзьку, а подібне явище відбувалося і в інших районах. В одних селах деякі з підпалених хат селянам удалося погасити, в інших неушкодженими лишилося тільки по декілька хат, але селяни були загартовані й ідейні, тож одні другим допомагали. Часто в одній хаті жило по три-чотири родини, дехто копав землянки або переносився до пивниць. У селах, розташованих поблизу лісів, уцілілих хат було більше, бо ворог до них рідше заходив, а, крім того, відділи УПА, таборуючи в околиці, відганяли напасників і помагали гасити пожежі.

Але це було колись. Тепер ситуація виглядала цілковито інакше.

Про відігнання ворога й гашення хат не могло бути й мови, бо його відділи мали велику силу. Це дуже турбувало повстанців, які знали, що положення змінилося, й під теперішню пору вони могли вести лише оборонні бої.

Якщо після першої переселенчої акції ворожі з'єднання не відважувалися ночувати в селах, то нині вони це робили без ніякої надуми, виставляли сильні застави й зупинялися на нічліг там, де хотіли. Упівські відділи й далі мали доступ до багатьох сіл, ночували часто в сусідньому від зайнятого ворогом селі, а їхні кулеметні застави не раз були на віддалі лише кількох сотен кроків від ворожих. Інколи ворожі частини квартирували в котромусь із сіл по кілька днів і нічого не знали про те, що під землею йшла підпільна праця або відбувалося лікування поранених. Не дивлячись на ворожі підкупи, допити й тортури, не було випадку, щоб хтось зрадив і видав підземні таємниці. Дуже часто перед наїздом ворога мешканці села втікали з худобою і заздалегідь приготованими клунками до лісу й там таборували по кілька днів, а деякі ховалися у приготованих завчасу криївках. Такий стан додавав упістам іще більшого завзяття, й вони часами поривалися на дуже небезпечні бої.

Вир боротьби крутився шалено…

Через два дні після пробою з оточення в Дилягівському лісі сотня Громенка таборувала в маленькому ліску над селом Рибним. Рій Калини творив заставу на узліссі й пильно стежив за рухом ворожих військ. Як тільки вони наблизилися, селяни почали втікати до лісу. Останньою бігла якась жінка, несучи на плечах великий клунок, на руках дитину, а за собою тягла насилу корову. Побачивши це, ворожі вояки побігли за нею, й залунали постріли. Бідна жінка часто спотикалася, падала, вставала знову, пригортала до себе Міцніше дитину й била кінцем шнура корову, не бажаючи залишити її ворогам. До лісу було вже зовсім близько, але задихана втікачка падала щокілька кроків, і з кожним разом усе важче й важче зводилася на ноги. Тягар клунка давався взнаки.

А поляки зближалися. Друзям роя Калини застигала кров у жилах, коли дивилися на цю трагічну картину, але вогню відчинити не могли, бо поміж ними й ворогом була стероризована жінка з дитиною. Полякам залишилося ще біля ста кроків до неї, й вони голосно кричали:

- Стуй! Стуй!…

Почувши їхні голоси, жінка зібрала останки своїх сил і побігла знову, а перелякана пострілами корова вирвалася їй із рук, задерла хвоста й погнала під ліс сама. Тут ворожа куля трапила її, і нещасна жінка впала на землю разом із дитиною, голосно ридаючи.

Ройовий Калина уважно приглядався до жінки цілий час, але в останньому моменті його нерви не витримали. Звівся на повний зріст і голосно крикнув:

- Уперед!!!

Він був із сусіднього села Ясенова, яке сполучувалося з Рибним, і цю жінку добре знав, тому у слушному часі вирішив стати в її обороні.

Рій вискочив на галявину, й повстанські автомати запрацювали повною парою. Кілька сотень ворожих вояків спостерігали із села гонитву їхніх колег за втікачкою й ніколи не очікували наступу упівців, і то дуже рішучсго. Ті вояки, які знаходилися на галявині, не ставили ніякого супротиву, завернули й почали втікати до села, а в селі виникла паніка, й дійшло до загального відступу ворога. Повстанці вперто переслідували втікаючих вояків і кількох поклали у траву своїми серіями.