Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Бандєровци!…

На його крик, немов би на команду, заговорила повстанська зброя. Першими почали вогонь рої Лози й завзятого Рубача, а їх підтримала ціла сотня.

Ясноволосий, пристійний Рубач, дуже серйозний і з добрим військовим вишколом, завжди тримав у своєму рою зразкову дисципліну. Він постійно мав успіхи на двох фронтах. По селах до нього «липли» гарні дівчата, а в боях йому припадали найважчі відтинки, й він справно з усього вив'язувався. Так сталося і сьогодні - його рій розпочав стрілянину перший, і автоматні цівки одразу зробилися гарячі. Коли ж до нього приєднався рій Лози, то ворожа лава одразу порідшала. Кільканадцять трупів уже лежало на землі, й перстень смерти був прорваний. Лави наступаючих залишилися тільки на флангах оборонних становищ сотні, але й вони потрапили під гураганний обстріл інших роїв.

У ворожому середовищі зчинився переполох. Ті частини атакуючих, які були ще далеко від позицій сотні, відчинили страшний, але безладний вогонь, а на відтинку прориву він припинився. Одні ворожі вояки були забиті, другі втікали, мов сполохані зайці, а поранені, ще вчорашні запеклі комуністи, зараз плакали, кличучи на поміч Бога й рідну маму.

Використавши ситуацію, сотня посувалася розстрільнею в напрямі на схід, готова щомиті прийняти новий бій, якщо появиться вороже військо, а по якомусь часі півколом звернула направо.

По лінії пішов наказ:

- Маскувати сліди й посуватися дуже обережно!

Обійшовши досить велику дугу, сотня знову наблизилася до ворожих вигуків і пострілів. Зробила це з цілевим розрахунком, бо на випадок другого наступу ворожі сили напевно пішли б у напрямі відходу повстанців. А, по-друге, ворог і в гадці не мав, що сотня, замість відступати далі, підійшла під його позиції і займе знову добру колову оборону на тій самій горі, яка ним недавно була перейдена. Виславши стежі й виставивши підслухувачів, повстанці вже спокійніше відпочивали на нових бойових становищах.

Таку тактику кільцевої оборони і прориву сотня застосувала сьогодні перший раз, а вислід битви показав, що вона була надзвичайно успішною. Виховник Зорян пояснював осяги сотні такими словами:

- Уявіть собі, що ми відкрили вогонь по ворогові з віддалі кількох сотен метрів. Як виглядало б наше положення зараз? Ворог зайняв би сильні оборонні позиції, а нам треба було б на нього наступати й намагатися їх прорвати. Ви знаєте, скільки такий пробій міг би нас коштувати?! А так ми вийшли з оточення без ніяких утрат, і навіть жодного пораненого не маємо. Все це виглядає неймовірним, і мені навіть важко повірити самому, але це факт.

Когут, який сидів на землі, прислухаючись до пояснень Зоряна, заперечив його твердження, хоч зробив це так, щоб Зорян не почув:

- Він веде велику пропаганду. Це неправда, що не було втрат, бо я сам утратив два ґудзики й каблук від чобота.

З цими словами Когут скинув чобіт і почав обертати на всі боки, не знаючи, як його направити. Завжди винахідливий, він тепер мав до розв'язаная важку проблему.

- Цікаво, які ворог має втрати? - запитав хтось із гурту.

- Від сорока до п'ятидесяти вояків, - почулася відповідь Іменного.

Бартель і Калина вважали, що набагато більше, а перший із них звернув загальну увагу па те, що прорив ворожого персня стався на ширині двох сотен метрів.

- Візьміть по три метри на особу й обрахуйте, - сказав Іменний. - На цьому відтинку ми всіх не вистріляли. Багато з них лежало із запханими у траву від страху головами, неначе справжні струсі. Можливо, що було більше як сорок. А зрештою, хто цікавий, нехай іде й порахує!…

Поміж горою, зайнятою сотнею, й горою, де відбувався прорив, була недалека відстань. Там зараз лунали постріли й голосні крики, але сотня, готова до нового бою кожночасно, лежала спокійно на своїх становищах. До вечора було ще далеко, й існувала можливість, що доведеться звести ще один бій, але повстанці почували себе бадьорими й гордими за свій сьогоднішній успіх. Про нищівну атаку ворога вже не було мови. Надавній удар по ньому мав таку силу, що навіть заломив його наступ, і то впродовж кількох хвилин. А якщо нинішні ворожі з'єднання були заангажовані в бою перший раз, то їх краще цілковито відтягти з бойових позицій, а то й розпустити до «цивіля».

Цю філософію Павук пояснював Когутові по-своєму:

- Коли ти запряжеш молодого коня перший раз до тяжкого воза, то цим зіпсуєш його на ціле життя. А, наприклад, візьми молодого пса й починай привчати його на сторожа біля хати. Знаєш ти, що з цим псом станеться, коли твій сусід, замість із ним легенько дрочитися, «заїде» його ціпом?