Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Де? Чого відходити? Бийте гадів до кінця! - злісно сказав селянин, і його п'ястуки затиснулися.

Ця відповідь Зорянові подобалася, й він продовжував:

- Будемо бити! Але ми всі свідомі того, що боротьба стане ще важчою. Зараз ми не можемо здобути вільної України, але цей нерівний бій уже нами виграний. Нашою безкомпромісовою боротьбою ми виховуємо нову людину, людину вільну, героя й лицаря. Завдяки нашому змагові в людей зникає рабська покора й вислужництво, з кожним новим днем збільшується число тих, які за свій нарід й Українську Самостійну Соборну Державу готові віддати найбільшу жертву - життя. Ми добре знаємо, що діється в довкіллі, і скільки тут є ворожого війська. Багатьох із нас завтра може не бути в живих, бо впадуть у вирі боротьби, але ви дивіться на них, - і вказав рукою на гурт співаючих повстанців, які тепер під керівництвом д-ра Шувара тнули веселу «Коломийку». Після кожної стрічки д-р Шувар додавав «ой, та й дуна, дуна…», а потім показував рукою на повстанця чи дівчину, й вони починали новий заспів. - Бачите їх? Чуєте? Чи хтось із них цим переймається? Вони воліють жити день на волі, як вік у неволі…

Вже було пізно, й люди почали розходитися по хатах. Одна із жінок, яка лишилася в гурті, тепер звернулася до свого чоловіка:

- Петре, ходімо! Сьогодні мусимо закопати ще бодай мішок збіжжя, а нашого бичка віддамо повстанцям, а то ще ляхи заберуть.

Селянин схвально кивнув головою й пішов до сотенного господаря, а його дружина притьмом побігла до хати.

Другий день Великодніх Свят добігав до кінця. Вечір був дуже ясний і теплий, тож більшість повстанців полягала спати на подвір'ях і в садах, їх присипляло різноголосе кумкання жаб і спів соловейка в кущах над потоком. А через кілька годин стійкові вже будили кухарів готувати каву на сніданок і варити обід.

Від Сяну, який лежав на віддалі біля п'яти кілометрів, доносилося сильне гудіння панцерів і вантажних автомашин. Приїхав кінний зв'язковий і подався до квартири сотенного, де звітував, що через Сян переправляються важко озброєні ворожі частини, з танками й артилерією включно. Цивільні, санітарні й господарські відділи заметушилися, почали відносити до замаскованих бункерів усю літературу та підозрілі ромі.

Сотня Громенка маршувала до лісу, на ті самі позиції, які займала вчора. По дорозі командир Лагідний говорив, що він ніколи більше в житті не полізе до підземного бункеру і взагалі не заздрить тим частинам, котрі не можуть успішно боронитися, але в підземелля йти мусять. Йому одного разу довелося боротися у викритому ворогом бункері. Ця боротьба тривала кілька годин, і в ній згинуло кільканадцять повстанців, а Лагідний урятувався лише завдяки своїй великій відвазі та швидкій орієнтації. За цю акцію командування УПА нагородило його золотою медаллю бойової заслуги.

Сотня дійшла до лісу, й дальший марш відбувався конспіративно: останній вояк тягнув за собою велику галузку дерева, яка затирала всі сліди. Дотримання конспіративних умов у лісі не є легкою справою. Адже до нього цивільне населення рідко або й ніколи не ходить, тому кожна зламана гілка, стоптана трава, зрушене зігниле листя чи кинутий на землю недокурок або сірник зраджують присутніх у цьому лісі людей.

Одержавши відомості про концентрацію великих ворожих сил, відділи УПА були змушені змінити тактику своїх дій. Деякі командири плянували кращі способи наступу, відступу й оборони самі, але в більшості випадків тактичну ділянку повстанських акцій опрацьовувала головна квартира. Часто траплялося так, що вжита успішно якимсь командиром у бою тактика записувалася на папір, відповідно розроблялася і в тактичному обіжнику надсилалася упівським відділам для користування.

Сьогодні третій день Великодніх Свят. Сотня Громенка впродовж їх таборувала на тому самому місці. Стежі зайняли обсерваційні становища на узліссі, а стійки стояли поблизу відділу. Згадуючи свята, вояки жартували, а найбільше згадували Катрусю у криниці.

Терен виповнився ворожими формаціями. Поруч із польською мовою, тут і там чулася мова «старшого брата», який, очевидно, керував акцією й давав накази. Польські війська повільно посувалися до сіл, розставили в них артилерію й почали обстрілювати ліси.

Над Дилягівським лісом закружляли два малі совєтські літаки, які скидали призначені для відділів УПА листівки. Вони були надруковані українською й московською мовами, обіцяли тим повстанцям, які складуть зброю, амністію, а непокірним і командирам - смерть. Інші описували «щасливе» життя в Україні та пригадували невигоди й муки повстанських буднів. Якщо повстанці не скористають із пропонованої нагоди н не складуть зброї, - говорилося в листівках, - усіх чекає страшна кара.