Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Цікаво, чи вони посіють щось цього року? - переговорювалися між собою повстанці.

- Якщо дістануть наказ із Варшави, - втрутився Запорожець. - Але цей наказ може спізнитися, й доведеться на другий рік знову орати. Свого часу на Запоріжжі я орав такі облоги впродовж чотирьох років. Але що ж… Це модерний соціялізм, і тут нічого не вдієш. Та й причин до журби також немає, бо за кожного «думає» партія…

Під покрученим від вітрів грабом сиділо біля двадцяти повстанців, споживаючи сніданок - чорний хліб, м'ясо й чорну каву, здобуту від «завзятого» полку. Трактор, який хвилево перестав гуркотіти й пахкати димом, став причиною цікавої дискусії. Почав її Буркун:

- А я от сиджу й думаю про те, який то соціяльний лад мав би бути у вільній Україні?

- Тільки не соціялістичний! - вмішався Журба.

- Чому б ні? - зиркнув на нього Буркун і додав: - Не треба мішати соціялізму з московською комуною.

- А я і проти соціялізму, і проти великих землевласностей, - відізвався есбіст Терка.

До дискусії втрутився Чумак.

- Друзяки, - заговорив повчальним тоном, - чи не бачите, що комуністично-соціялістична ідея вже збанкрутувала за чверть століття? Нарід голодний, босий, а московська імперія без американської допомоги лежить на лопатках. Феодальний лад в Україні також неможливий, бо ні московські царі, ні польські королі української землі нікому роздавати не будуть. Я - за приватну власність. Землю треба буде собі викупити від уряду. Вона оподатковуватиметься, й коли даний господар не зуміє її обробити корисно, він буде змушений відпродати її, подібно до того, як продає свою крамницю купець або ремісник верстат. Приватна власність дає людині ініціятиву й заохочення до праці. Всі працюють як мурашки, й держава має більше мільйонів годин праці. А коли ця держава добре оподаткує приватні доходи, то за одержані прибутки можна завести добрий соціяльний лад.

Чумак говорив так запально й переконливо, наче б виступав на передвиборчій кампанії якоїсь політичної партії, тому всі слухали його з великою увагою.

- Ну, добре, - по хвилині надуми почав Запорожець, - а який мав би бути наш політичний лад?

- Брате, в нас політиків не бракує! - сконстатував Павук.

- Друже Павук! Ви, здається, не є «вдома»! - промовив усміхнений Журба й додав: - Я проти всякої демократії! З нашим народом без твердої руки нічого не вдієш!…

Більшість присутніх не погоджувалася із Журбою.

- Чому «не вдієш»! - вперто переконував Буркун. - Демократія не мусить бути розкладовою, а сильні закони, надані нашому урядові, будуть ефективніші від диктатури якогось «цьолка», який не має народнього мандату. - Він на хвильку зупинився, щось обміркував, тоді продовжував далі: - Я не маю на увазі нашої «демократії» з часів пам'ятних Визвольних Змагань, очоленої московськими поплентачами! Коли б Петлюра й Коновалець зліквідували їх, ми сьогодні мали б вільну Україну!… Перебив Журба:

- Ти, брате, щось поплутав! Говориш про демократію, а пропонуєш ліквідацію вибраних представників.

- Вибраних ким? - уїдливо запитав Буркун. - Уяви собі Петлюру, Коновальця й Міхновського з його ідеями. В загальних виборах їх напевно підтримав би ввесь нарід!

- Ну, добре! Засудили комуну! А чи комуніст може бути добрим українцем? - запитав хтось.

За відповідь знову взявся Буркун, злегка підсміхаючись:

- Ех, ви, смішні «галічмени»! Ви не маєте найменшого поняття про те, яким було наше життя на протязі останніх двадцяти років під проміннями «ясного сонечка»! Нам комуністи не страшні! До речі, їх у нас є зовсім мало, а якщо вони є, то тільки із причини «корита». Коли б в Україні можна було провести цілковито вільні вибори, їх нараховувалося б не більше як п'ять відсотків. Але дуже небезпечними є власне тих п'ять відсотків українських яничарів, які вислуговуються Москві і мстяться над населенням!

- Чи ж може бути комуніст добрим патріотом? - насмішкувато запитав Журба.

Запорожець аж підскочив, блиснувши очима, й заговорив гарячковим голосом:

- А чому б ні?… Скільки їх, колишніх комуністів, сьогодні в УПА, й навіть на високих становищах. Правда, люди з підсовєтської України втратили надію на визволення власними силами. але на це є ми, упісти! - він із гордістю показав пальцем на свої груди.

Прислухаючись до дискусії, Чумак почувався задоволеним. Добре, що нарід вихований і вміє думати. Дуже мудро зробив Коновалець, що не організував політичної партії, а поклав натиск на Організацію Українських Націоналістів, завданням якої є здобуття Української Держави!