Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Після відбуття повільного десятигодинного маршу, курінь зупинився на відпочинок. Вояки заснули на кілька годин, і тоді похоронна процесія почала готуватися в безпосередню дорогу до кладовища, яке лежало на віддалі п'яти кілометрів. Тіло бунчужного тепер поклали на палатку, яку несло восьмеро повстанців, за ними йшов отець Кадило, почет, курінний хор. а відтак у трьох лавах курінь.

Хор співав похоронні пісні, й найбільше «Вічную пам'ять». Процесія йшла ще поволіше, а пісні лунали щораз то голосніші й голосніше. Покійний був дуже скромною людиною, але своєю невпинною працею для друзів здобув собі велику пошану серед усіх.

Нарешті процесія дійшла до кладовища УПА на високій горі. Ті вояки, котрі залишили місце постою куреня ще вранці, тепер уже мали готову викопану могилу. Біля тіла стала почесна варта, отець Кадило відправив Панахиду, а хор знову відспівав «Вічную пам'ять». Недалеко вже лежав березовий хрест із написом: «Курінний бунчужний Біс». Тут було вже кілька рядні таких хрестів. А скільки могил узагалі без хрестів, де друзів закопали вороги?!…

Чумак мимоволі пригадав полковника Коника, командира Орського й інших. Глянув на хрести, що стояли поблизу свіжої могили, й почав читати написи на них: «Чотовий Чайка», «Підстаршина Ярий». «Стрілець Ворон»… А далі вже тяжко прочитати, бо написи були невиразні, далекі. І знову подивився на новий хрест, прочитав напис: «Курінний бунчужний Біс»… Хто був цей чесний, ідейний герой українського народу, який заснув навіки?… В одній розмові з Чумаком бунчужний сказав, що є кревним отця Капустянського, - оце й усі Чумакові відомості про Біса. А як розбере цю справу майбутні історик?… Чи збережуться закопані архіви й зашифровані списки поляглих упівців?… Чи знайдуть їх?…

Думки Чумака перервали почесні крісові сальви, і вкрите квітами тіло бунчужного Біса обережно опустили в яму. Полетіли грудки землі.

Після похорону всі сотні переночували в четвертому районі, а потім вирушили до першого. Тут квартирували в таких селах, як Молодовичі, Красівці, Конюшня, Асмановичі п Керманичі. Деякі повстанці із сотні Громенка були уродженцями цих сіл, тож тепер мали нагоду відвідати своїх рідних чи знайомих.

Погостювавши добре в першому районі, сотня Громенка ввечері мала відходити у свій район, але її затримав командир Байда для виконання спеціяльного завдання цілим куренем.

По другому боці Перемишля, біля Журавиці, лежало кілька українських сіл, мешканці яких були дуже свідомі і тримали добрі зв'язки з УПА. Озброєні повстанські відділи там не стаціонували, а існувала лише сітка ОУН і велися зв'язки поміж заходом та УПА. Генерал Свєрчевський плянував повне знищення українського населення на Закерзонні й де тільки міг знайти село чи присілок, замешкалі українцями, їх ліквідував. Однакова доля стрінула такі села, як Вуйковичі, Ковичі, Мальковичі, Батичі, Оріхівці й Дуньковичі. Виселивши на протязі двох днів українців із тих сіл, ворог плянував заселити їх своїми колоністами. На такий чин не могло дозволити командування УПА безкарно й вирішило ці села спалити ще перед тим, як до них прийдуть нові поселенці.

Після проведення доброї розвідки, плянування й підготови, курінь рушив у дорогу. Перебрів Сян біля Сливниць, перетяв головне шосе Сянік - Перемишль, а потім, спритно маневруючи між польськими селами, подався до маленького лісу. Місце призначення курінь мусив осягнути конспіративно, що було досить важко зробити у цьому терені. Проте, лісом і полями, йдучи форсовиим маршем попри села Вапівці й Бовино, уже майже над ранком він дістався до іншого лісу поблизу села Малькович, де отаборився на цілий день. Ліс великим не був, тому всі його краї обставили застави і стежі. Настрій вояцтва відзначався бадьорістю, а пляноване завдання виглядало більше на прогулянку, як на небезпечну акцію. Повстанці жартували, що для виконання цієї акції треба було вислати лише друзів Бурого, Зеленого, Козла й Зенка. Вони походили з цих сіл, то могли б спалити свої власні стріхи самі.

Із причин конспірації був даний наказ, щоб кожного, хто зайде до лісу з поблизьких польських сіл, притримати до вечора, а тоді пустити на всі чотири сторони.

Біля лісу після майже щогодинного ремонту на колгоспному полі їздив старий совєтський трактор. Він гуркотів так несамовито голосно, наче працював тільки на одному циліндрові, а хмара чорного диму заслонювала цю незграбну потвору від очей повстанців. Тракторист переорював озимину, тепер зарослу травою.