Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

- Не грай грека, - відізвався стрілець Павук. - Це неправда!

- Бігме, правда, - настоював на своєму Когут. - Цієї доби я вже відбув три зміни на заставі, по дві години кожну, а він ніколи не переставав співати.

- Чисті теревені! - махнув рукою Павук. - Не роби з тата вар'ята!

- А на, маєш! - насміхався Когут. - Чи ти щось знаєш про фльору й фавну?

Ці незнані йому слова трохи заскочили Павука, але він не здавався.

- Ти мені тут не філософуй про якусь там «каляфйорку»! Я тобі докажу, що ніяка пташка не може співати безперервно цілу добу!

- А дзуськи! Недокажеш!…

Відтепер застава пильнувала й сотню, й соловейка. Вислід «студій» про соловейка був дуже цікавий, бо вояки сотні Громенка встановили, що в червні соловейко співає двадцять три години на добу і вриває свій спів лише між дванадцятою й першою годинами ночі.

Дальші «студії» перервав вимарш сотні до лісу, де знову зібрався цілий курінь і розтягнувся в кільцеву оборону, щоб на випадок наскоку можна було негайно зайняти бойові становища. Лише годі затаборував на місцях. Застави і стійки охороняли курінь ізвідусіль, а вояки відпочивали. Одні вигрівались на сонці, другі лежали на м'якій траві в тіні, дивлячись угору на височезні ялиці, які, здавалося, досягали своїми верховіттями хмар. Тут і там велися розмови, декотрі вояки грали в шахи або читали книжки. Тут сьогодні було багато визначних людей з адміністративної сітки ОУН, а між ними провідник Григор. Про займоване ним становище знали тільки одиниці, але всі ставилися до нього з респектом, бо він був зразком провідника-революціонера.

До Чумака підійшов Міша й вони, усміхаючись, радісно стиснули один одному руки. Чумак розпитувався про те, як йому живеться в новій сотні, й чи він задоволений.

- Яка різниця? - відповів Міша. - Ворог той самий, а приятелів можна знайти скоро. Але я маю інші проблеми…

- Які саме? - зацікавився Чумак.

- Чумаче, я дуже закохався!

- Котрий уже раз?

- Ти не смійся! Я кажу поважно!

- В кого? Чи не в Катрусю?

- Так, - признався Міша й чомусь почервонів.

Чумакові було досить смішно, й він мало що не спитав Міші, де буде брати цивільний шлюб, скільки матиме гостей на весільному прийнятті, а якому місці будуватиме хату й чи велику сім'ю плянує, знаючи який тепер час і здаючи собі справу з того, що буде завтра. Але здержався й тільки сказав:

- Міша! Любитися ніколи не гріх, а женитися хіба не мусиш?…

Розмову перервали несподівані постріли, і друзі побігли до своїх роїв. На відтинку сотні Бурлаки виникло маленьке замішання, але вже за хвилину вона лежала на становищах і вела завзятий бій. Згори летіли градом збиті кулями гілки. Чумак дістався до свого роя й побачив сотню Бурлаки в наступі. До неї долучилася сотня Громенка. Наступ вівся не стрибками, а бігом, і був скерований у напрямі Бірчі. Така гонитва тривала на відстань кількох кілометрів. Пізніше, вернувши на свої місця, вояки розпитували один одного, що. властиво, сталося і як, бо багато з них нікого не бачили. Кожний пояснював цей випадок по-своєму, аж урешті заговорив командир Бурлака:

- Ворог пересікав ліс із наміром заскочити сотню Громенка в селі Купні. Хтось із-за Сяну її там бачив і зголосив про присутність УПА. В часі маршу через ліс поляки наштовхнулися на наш курінь…

Він не докінчив. До групи, серед якої стояв командир Бурлака, підлетів поблідлий і захеканий чотовий Макар, вигукуючи:

- Друже командир! Друже командир! Бунчужний Біс убитий!

- Як? Де? - стрепенувся Бурлака.

- В першій лінії! На цей відтинок наскочили вороги, й коли Біс пустив першу серію, то сам дістав кулю просто у груди!

Біс був бунчужним сотні Бурлаки, а, крім того, ще й бунчужним цілого куреня. Служив старшиною в Українській Дивізії й чудом вирвався з-під Бродів. Ростом невеликий, досить сухорлявий, носив сильні окуляри. Будучи господарем сотні, він дуже нею опікувався й за це користувався великою популярністю серед повстанців. Усі його любили, й тому смерть Біса нанесла болючий удар цілому відділові, а найболючіший - сотенному Бурлаці.

Курінний штаб вирішив поховати бунчужного на одному із кращих упівських цвинтарів біля Волі Володзької. Його тіло поклали на коня командира Бурлаки і прив'язали до сідла, після чого курінь рушив у дорогу, що нараховувала майже тридцять кілометрів. Розтягнувшись на три кілометри, він проходив стрілецьким рядком через села. Спереду йшла стежа, за нею стрілець вів коня із тілом бунчужного Біса, потім ішов отець Кадило й курінний почет, а тоді вже довжезний ряд повстанців.