Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Це був перший наказ, що його Чумак не знав як виконати. Повстанці, які чули слова Громенка, також не знали, й кожний почав роздумувати над тим, що треба зробити. Одні казали, щоб обвинути шматами пістоль для приглушення пострілу й коня застрілити, інші - що коня можна легко забити ударом патика поміж вуха, але треба знати, де вдарити. Та Чумак хотів конче мати його живим.

У той час, як усі ламали собі голови, що робити з конем, Бук і Когут зав'язали йому тонким, але сильним шнурком горішню губу, й кінь до вечора навіть не «писнув». Увечері курінь перейшов через Сян у свою «республіку», а з ним із запухлою губою гарний чорний кінь.

На другий вечір до відділу дійшла польська газета з Перемишля, на першій сторінці якої редакція ставила міністерству оборони такі запитання:

1) Коли нарешті вже буде покінчено з бандами УПА?

2) Як працює наша розвідка, коли тисячі бандерівців ходять непомітно по наших теренах?

3) Яка є безпека польського населення, коли УПА атакує військові касарні?

Повстанці добре посміялися з тих проблем ворога, а особливо з випадкового наскоку на військові касарні, що зробило добру пропаганду УПА.

А потім у селі Вильшанах сотенні зголосилн курінному відхід, і кожна сотня відійшла на місце призначеного їй постою. Сотня Громенка, перетинаючи терен, квартирувала по кілька днів у селах Березці і П'ятковій, а після цього зупинилася в Котові.

Ібер (так зараз називався чорний кінь Чумака), перейшовши кільканадцять підкарпатських гір і сотні річних стежок, став спокійний, мов мала дитина, й тільки при зустрічі товаришки зі свого роду робився неможливий. На ньому вже кілька разів пробував їхати командир Громенко й одного разу сказав до Чумака:

- Знаєте що, - він дуже добрий під сідло.

Чумак одразу зрозумів, куди веде стежка, й зажартував:

- Скільки даєте?

Жарт був досить вдалий, бо, крім бунчужного, який заряджував грішми різних держав, жодний вояк по мав при собі ані цента, оскільки на це не було потреби. Не чекаючи пропозиції командира Громенка, Чумак сказав:

- Я вам його дарую!

- Дякую, друже Чумак! Після закінчення війни вам заплачу! Коня забрав стрілець Перець і при відході докірливо пробубонів:

- Чи ви мусили привести сюди цього чорта?

Ввечері сотня відійшла до села Доброї, а рій Чумака висланий був до села Кузьмини привести кілька штук худоби. Вже від довшого часу Чумакового рою нікуди не висилали, але майже щодня котрийсь із роїв ішов на виконання всяких небезпечних завдань, часто зводячи завзяті бої.

Перехід до Кузьмини відбувався по своєму безпечному терені. Від часу акції у цьому селі ворожі війська не квартирували, а льокальні бандити забралися також. Тепер тут мешкали тільки польські селяни.

Рій Чумака ввійшов спокійно до села й почав розпитувати, чи у ньому є якийсь солтис, щоб призначив дві штуки худоби для вояків УПА. Селяни відповіли, що такого немає. Провіривши стайню одного господаря, Чумак переконався, що у цьому, колись багатому господарстві зараз є лише дні корови й мале теля. Польський господар не боявся повстанців, бо, видко, не мав причини, й Чумак нав'язав із ним розмову. Господар витягнув із шухляди велику папушку бакуну й подарував стрільцям, а потім підійшов до шафи, видобув із неї пляшку польської «Зубрівки» й хотів частувати.

Чумак зупинив його:

- Дякую дуже, але ми у службі пити не будемо. Побачивши напіввідчинену торбу Когута, господар поклав туди пляшку. Когут очима запитував Чумака, що має робити, й Чумак відповів йому коротким «Дякую», зверненим до господаря. Поляк навіть не намагався говорити по-українському, як це робили деякі його фальшиві співвітчизники, почував себе зовсім свобідно, й аж приємно було з ним балакати. Чумак подумав, що якби Польща мала багато таких людей, то наше сусідство з нею виглядало б цілковито інакше, а тоді звернувся до господаря:

- Ну, добре. Я вас сьогодні вважаю солтисом, а ви призначіть мені дві штуки худоби.

- А в мене не берете? - здивувався поляк.

- Якщо немає ніде більше, як у вас, то візьмемо.

- Гаразд, я вам скажу, де можна взяти, але прошу вас відвідати більше хат, щоб той чоловік не знав, хто вас до нього вислав.

- Відвідаємо, - погодився Чумак, не знаючи, чому господар виявляє таку обережність.

- Шоста хата звідси, - поінформував господар. - Цей чоловік має досить багато худоби, але він не тримає її в себе. Його стайня маленька, тому худоба знаходиться у стайні сусіднього виселеного українця.