Дяченко Гаврилович - Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР.

Збираємося до урочистого входу до Київа, чекаємо тільки підходу дивізії [Юрія] Осмоловського, яка о год. 4 пополудні почала втягувалися в Київ.

Одержавши відомосте, що дивізія вже входить, командир ґрупи наказав сідати на коней і їхати до пам'ятника князю (графу. — Ред.) Бобринському. Біля пам'ятника всі ми позлазили з коней і чекали на підхід дивізії, яка незабаром і підійшла.

Ми рушили. Спереду їхав командир ґрупи отаман [Володимир] Сальський зі штабом і державним інспектором [Петром] Дерещуком, за ними — кінна сотня Чорношличників, далі йшла дивізія отамана Осмоловського. Йдемо Бібіковським бульваром. По дорозі котиться товпа народу, все висипало на вулицю: жінки, діти, мужчини, і майже всі з квітами. Стільки квітів я ніколи не бачив! Квіти давали в руки старшинам і козакам, квіти кидали під ноги коням. Шлях був усипаний квітами!..

Був веселий настрій, але незабаром він змінився… На розі Володимирської вулиці під'їхав до нас старшина, без сумніву галичанин, і доповів командуючому групою, що на міській ратуші денікинці повісили свій трьохкольоровий прапор рядом з українським; що біля думи на Хрещатику зібрався величезний натовп та йдуть сварки між українцями й москалями.

Ми виїхали на Фундукліївську вулицю й спустилися вниз до Хрещатика. Тут зустрів нас величезний натовп народу, що сунув нам назустріч.

Кілька осіб підійшло до отамана Сальського і оповідало про нахабство москалів. Ми разом з цим натовпом рушили вперед до ратуші. Якась сестра-жалібниця підійшла до отамана Сальського, взяла його коня за уздечку і повела по Хрещатику до ратуші. Це була ґрупа українців. Друга ґрупа українців стояла біля ратуші і, очевидно, очікувала нашого підходу. Там далі, від Купецького саду, підійшла ще юрба, то були москалі. Ось ми вже недалеко ратуші, проти цукорні Семадені. Тут стоїть великанська впрост юрба! На ратуші маячать наш прапор і прапор московський. По команді отамана Сальського похід зупинився. "Перед московським прапором не будемо парадувати!" — додав отаман Сальський.

До отамана Сальського підійшов якийсь пан (як я пізніше довідався, це був міський голова Рябцов) і переконував отамана, що московський прапор не шкодить, бо до Київа ввійшли разом і українські, і російські війська. Натовп, що оточував штаб ґрупи, голосно домагався, щоб московський прапор було знято. Рябцов не переконав. Отаман Сальський викликав сотника Божка, начальника свого конвою з кінного полку Чорношличників, і наказав йому зірвати московській прапор. Сотник Божко з кількома козаками під'їхав до самої ратуші; один із козаків зліз із коня і пішов у будинок, решта скерували рушниці на балькон, з якого враз усі втікли. Все затихло. За яку хвилину показався на бальконі козак. Тріснуло держално, і московський прапор зірвано. Зірваний прапор козак кинув уділ, де його схопив сотник Божко. Далі він, тримаючи прапор у правій, високо піднесеній руці, кинувся — що витягне кінь — до чола кольони, яка рушила вперед, як тільки московського прапора не стало. Раптово спинивши коня, що він аж сів на задні ноги, сотник Божко з усієї сили кинув прапор під ноги коневі отамана Сальського. В цей момент зліва і справа вискочили з натовпу дві пані, схопили кинутий прапор та розстелили його поперек вулиці, і через нього пройшов першим кінь отамана Сальського, а далі всі, що йшли за ним.

В юрбі зчинився страшний галас. З одного боку — нестримана втіха, з другого — протест. З одного боку співають "Ще не вмерла Україна", а з другого — "Боже, царя храні"…

Коли чоло кольони пройшло Інститутську вулицю, з дому біржі, що на розі вулиць Інститутської і Хрещатика, біля якого проїздив отаман Сальський, зненацька роздався стріл — не то з мушкета, не то з револьверу. Куля просвистіла біля голови отамана. Отаман Сальський наказав зараз же дізнатися, хто стріляв. Викрилося, що це "туземці" (місцеві мусульмани), які організували самоохорону міста; пояснили, що це стріл випадковий.

Зараз же після цього розляглися стріли згори — з Інститутської вулиці та з Купецького саду — здовж Хрещатиком. Юрба кинулась до брам. З подвір'я ратуші в бік Купецького саду проноситься біля нас кілька вершників з мушкетами й револьверами в руках; вони, опередивши голову нашої кольони, дали кілька стрілів у наш бік. Штаб з отаманом Сальським на чолі з копита понісся їм навздогін. Підчас цього руху тут же, недалеко від ратуші, мій кінь посковзнувся, впав і придушив мені ногу. Коли я підвівся, то наш штаб повертався вже назад від Купецького саду хідником (тротуаром. — Ред.), що по стороні ратуші. Хрещатик опустів. Я прилучився до штабу, і ми поза ратушею піднялися на гору і виїхали на вулицю Велику Володимирську. Десь унизу торохкотів кулемет і чути було стріли. Над нашими головами пролетіло гарматне стрільно і десь далі, на Печерському, вибухло; за ним друге… третє… Почалося! Але незабаром все стихло.