Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Цікаві деталі, короткі, але характерні пояснення і міркування щодо Основного Закону Української Народної Республіки дає П. Христюк. Підготовлений особливою парламентською комісією проект передбачалося внести на розгляд Українських Установчих зборів. Його розробка припала переважно на той момент, коли революція в Україні проходила національно-політичну фазу, а «вся українська демократія стояла ще міцно на ґрунті демократичного парламентаризму, не маючи на оці введення в систему державного управління в тій чи иншій формі клясових органів робітництва та селянства — рад робітничих та селянських депутатів. В дні, коли ця конституція розглядалась в Центральній Раді, більшість української революційної демократії стояла вже, як це видно хоч би з III й IV Універсалів Центральної Ради, на иншій позиції. Одначе момент не сприяв основному переглядові виробленого раніше проекта конституції, і він був ухвалений майже без зміни, в редакції комісії. Це треба мати на увазі при оцінці Конституції» [369].

Ці зауваження щодо такого важливого документа не варто скидати з рахунку при аналізі й оцінці як змісту, сутності, спрямованості Основного Закону УНР, так і загальних підсумків Української революції. Так уже розпорядилася доля, що останній ухвалений державний акт збігся з моментом перевороту, який перервав революційний поступ.

Тут і певне пояснення того, чому ухвалення Конституції УНР було здійснене поспіхом, а головне, чому на цій деталі загострюють увагу майже всі дослідники. Виходить, що якби існувала можливість для предметного обговорення розробленого проєкта, навряд чи його було б схвалено: адже він істотно відрізнявся від соціального курсу ревоюції, здійснюваного в останній період діяльності Центральної Ради, в усякому разі явно не відповідав панівним настроям.

Водночас, як підсумковий документ, схвалена Конституція вже вкотре продемонструвала величезну внутрішню суперечність самої Української революції: об'єктивні обставини дедалі більше детермінували поглиблення революційних перетворень, а Основний Закон УНР і в прямому, і в переносному значенні закріплював «учорашній день», гальмував історичну ходу. Втім, і в такому варіанті Конституція УНР одержує достатньо високу оцінку сучасних провідних фахівців-правників [370].

В історичній літературі не бракує спроб дати загальну оцінку досвідові Української революції від початку березня 1917 р. до кінця квітня 1918 р. їхня суперечливість, несумісність і непримиренність усім давно відомі [371]. І хоча загальновизнані у світі авторитети сьогодні в нашій державі не в пошані, гадається, найбільше право на те, щоб усе ж прислухатися до нього, має безперечно головна постать українства революційної доби — М. Грушевський. Впливовий політик і видатний учений-мислитель сформулював надзвичайно цінні висновки і цікаві міркування з ретроспективними оцінками більш як річного досвіду Української революції у збірці «На порозі Нової України», до якої ввійшли публікації буремної весни 1918 р. Її аналіз і з погляду подальшого розвитку ідей національно-демократичної революції, і з погляду історичних узагальнень-уроків з нагромадженого досвіду є окремою темою для розмови. Тут же, серед інших переконань керівника Центральної Ради, очевидно, доречно виділити непохитну віру в правомірність обраного революційно-визвольного шляху, в глибинну зумовленість соціальної спрямованості виробленої революційної концепції. Він відкидав звинувачення правих сил у хибності обстоюваної соціалістичної лінії, так само як і в тому, що така лінія була вимушеним наслідком обставин, зокрема, гонитвою за більшовиками, прагненням не відстати від них у завоюванні мас на свій бік. «Ті підстави соціального ладу, які досі заложило Законодавство Центральної Ради, — писав історик, — диктувались не страхом перед большевизмом, не бажаннєм додержати йому кроку, не дати себе перегнати, як толкували ріжні приклонники старого буржуазного ладу — вони клались на те, щоб справді дати підстави Нової України. Ті демократичні гасла, які проголошувались нами, не були демагогичними приманками, які тепер мають бути зняті разом з червоними прапорами. Ідеї національної згоди й гармонії, які знайшли свій вислів у нашвидку щоправда зложенім і не дуже досконалім національнім законі, — звичайно як в такім новім, ще не бувалім ділі, — вони теж не були тільки тактичним маневром провідних українських кругів! Вони повинні війти в житє, глибоко залягти в нім, як фундамент, на якім будуватиметься нове житє — і тільки на нім повинно будуватись» [372].