Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Ці погляди відбивали настрої переважно селянських мас, які переживали особливу скруту і не могли далі миритися з німецько-австрійською окупацією, відновленням влади поміщиків, нестримними грабунками і репресіями. До того ж лідери групи Г. Пятаков та А. Бубнов були активними "лівими комуністами", виступали проти Брестського миру. їм здавалося, що варто роздмухати полум'я збройної боротьби проти окупантів в Україні, і воно майже автоматично призведе до нового спалаху світової революції. В. Затонський, який також належав до "лівих", так пояснював тогочасне розуміння своїми однодумцями вимоги зміцнення партійних організацій: "…Під підсиленням партії розуміли те, що вона має керувати тим повстанням, яке ось-ось спалахне, керувати, щоб використати якомога краще революційну енергію селянських мас" [340].

За своєю ідейно-політичною суттю погляди українських "лівих" навесні і влітку 1918 р. були типовим проявом "лівизни". Однак ототожнювати "лівих" у парторганізаціях України з "лівими комуністами" у загальнопартійному розумінні не виправдано. Зокрема, В. Затонський робив з цього приводу таке застереження: "Я сам, наприклад, був за Брестський мир і взагалі проти "лівих комуністів" російських (у загальнопартійному сенсі. — В. С), але належав до лівого крила комуністів українських" [341].

На нараді визначилася ще одна невелика група партпрацівників, яка підтримувала пропозиції М. Скрипника і одержала назву "центр". Однак, нічого спільного з центризмом у традиційному розумінні вона не мала. Радше, це була спроба не йти ні за одним із означених угрупувань, тяжіння до вироблення власних ідейних позицій.

За таких обставин питання про організаційні форми майбутньої партії опинилося на вістрі безкомпромісної дискусії. Е. Квірінг вніс проект резолюції: "Утворити автономну партію зі своїм Центральним Комітетом і зі своїми з'їздами, але таку, що підлягає загальному Центральному Комітету і з'їздам Російської Комуністичної партії". Натомість проект резолюції М. Скрипника пропонував: "Утворити самостійну комуністичну партію, яка має свійЦентральний Комітет і свої партійні з'їзди і зв'язана з Російською Комуністичною партією через міжнародну комісію (III Інтернаціонал)" [342].

Пропозиція Е. Квірінга загалом відповідала ідеї збереження єдності РКП(б), враховувала ставлення Центрального Комітету партії до утворення всеукраїнського партоб'єднання у грудні 1917 р. Однак запропонований проект резолюції мало відповідав умовам Брестського миру. Його прийняття могло дати привід Німеччині звинуватити РСФРР у втручанні у внутрішні справи України і тим поставити під загрозу збереження миру, який так настирливо виборювала Росія.

Більшовики України, звісно, прагнули уникнути того. Саме цими міркуваннями, очевидно, й керувалася більшість учасників наради, відхиляючи пропозиції Е. Квірінга. Як свідчить протокол, "пропозицію т. Квірінга нарадою було відхилено", а пропозицію М. Скрипника та його однодумців "прийнято поіменним голосуванням 35 голосами, при 21, що голосували за першу пропозицію, і 1, що утримався"26. Безперечно, останній документ значно більше враховував конкретно-історичну обстановку.

Однак і він був далеко небездоганним, визначаючи зв'язок організаційно відособленої від РКП(б) КП(б)У через міжнародну комісію III Інтернаціоналу, який тільки-но планувалося створити. На знак протесту проти ухваленого рішення про самостійність КП(б)У нараду залишили "катеринославці" — Е. Квірінг і семеро його прихильників.

Сам автор ухваленої резолюції М. Скрипник виходив передусім з необхідності будь-що зберегти Брестський мир, розрив з РКП(б) вважав тимчасовим, умовним, викликаним тактичною необхідністю. А з перемогою соціалістичної революції в міжнародному масштабі потреба у розв'язанні подібних питань взагалі відпаде сама-собою, адже комуністи всіх країн і регіонів складуть одну дружну сім'ю — дещо ілюзорно пророкував один із політичних романтиків.

Резолюцію М. Скрипника підтримала група, очолювана Г. Лапчинським. Останній поступово схилявся до федеративних засад будівництва Комуністичної партії, а відтак, очевидно, і вирішив голосувати разом із колегами за створення самостійної КП(б)У.

Г. Пятаков і його однодумці на нараді в Таганрозі також солідаризувалися з резолюцією М. Скрипника про осібність КП(б)У. Максимально самостійна, лише в загальноідейному сенсі залежна від РКП(б), автономна і в тактиці, і в організації Компартія України відкривала "лівим комуністам", їх лідерові Г. Пятакову шлях до реалізації власних задумів, радикальної політики, спрямованої на роздмухування вогнища революційних процесів у Європі та й в усьому світі. При цьому саме Україні відводилася роль могутнього детонатора соціальних вибухів.