Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Бажання зайняти нейтральну позицію між Радянською Росією і світовим імперіалізмом, що через Україну торував собі шлях на більшовицьку столицю, П. Христюк кваліфікував "не здійснимою, шкідливою для українських працюючих мас і злочинною для соціаліста утопією" [897].

В день оприлюднення декларації від імені Директорії з'явився ще один документ, який П. Христюк назвав "піддекларацією". В ньому популяризувались деякі задуми Директорії. З погляду автора відомого чотиритомника, він відкривав завісу над тим, про що Директорія побоювалась відверто сказати в основному документі. З нього ставали яснішими дійсні політичні орієнтації Директорії і уряду, хоча, в принципі, це робило загальну платформу ще аморфнішою і заплутанішою.

"В тій "піддеклярації”, - пише П. Христюк, — Директорія заявляючи про своє опікування робітничими організаціями, в той же час попереджала, щоб ради робітничих депутатів, "а ні при виборах до них, а ні в своїй діяльності" не допускалися до захвату власти. В "Трудовій Республіці" трудові, працюючи маси не допускалися до здійснення влади на місцях в формі своїх клясових організацій. Трудові маси позбавлялися можливости в організованих клясових формах: вести боротьбу за той новий суспільний лад, "який не знав би ніякого гніту й визиску", як про це говорилося в "большевицькій" Деклярації Директорії.

Задача поспіти за розвитком революції, усвідомити її завдання і намітити правдиві шляхи до їх розвязання виявилась непосильною для Директорії й скінчилась невдало" [898].

26 грудня 1918 р. наказом Директорії було призначено Раду Народних Міністрів. Її склад виявився таким: Голова Ради Народних Міністрів і міністр закордонних справ — В. Чеховський {28} (УСДРП); міністр внутрішніх справ — О. Мицюк (УПСР); міністр земельних справ — М. Шаповал (УПСР); міністр мистецтва — Д. Антонович (УСДРП); міністр морських справ — М. Білінський (УПСС); міністр народного здоров'я — Б. Матюшенко (УСДРП); міністр пошт і телеграфів — І. Штефан (УПСР); міністр продовольчих справ — Б. Мартос (УСДРП); міністр торгу й промисловості —С. Остапенко (УПСР); в. о. міністра військових справ — О. Осецький (УПСС); в. о. міністра народної освіти — П. Холодний (УПСФ); в. о. міністра юстиції — С. Шелухін (УПСФ); в. о. міністра фінансів — В. Мазуренко (УСДРП); в. о. міністра праці —Л. Михайлів (УСДРП); керуючий міністерством шляхів — П. Пилипчук (УПСС); керуючий управлінням культів при міністерстві народної освіти — І. Липа (УПСС); державний контролер — Л. Симонів (УПСС); заступник виконуючого обов'язки державного секретаря — І. Сніжко.

У складі цього кабінету за короткий час сталися деякі зміни. В. о. міністра народної освіти був призначений І. Огієнко (УПСФ), в. о. державного секретаря М. Корчинський (УПСФ), а міністром єврейських справ став А. Ревуцький («Поалей-Ціон») [899].

Принципи формування уряду і його склад критично оцінювалися сучасниками. Зокрема, М. Шаповал з цього приводу зауважує: «Як видно в дечім прийшли нові люде: тих, що були в уряді Ц. Ради за німецької окупації не видно на відповідальних посадах. Вони не були і в УНСоюзі, тримались осторонь. Правда, М. Грушевський з своїми прихильниками ставили було питання на зборах київської організації нашої партії, щоб Директорія по повороті в Київ передала владу старій Ц. Раді, але за цією думкою стояла зникаюча меншість — сам Грушевський і його прихильники, яких було душ 7–8. Через таке рішення київських с-рів група Грушевського зайняла "опозиційне" становище і почала потроху пересовуватись з крайнього правого крила на ліве» [900].

Надзвичайно критично оцінювив уряд В. Чеховського П. Христюк. Він, як мовиться, не лишає каменя на камені від застосованих принципів формування й механізму функціонування кабінету, висловлює серйозні сумніви щодо потенційних можливостей переважної більшості міністрів, а відтак — і всієї виконавчої влади УНР. Замість того, щоб створити класовий робітничо-селянський уряд, Український Національний союз (на чолі з М. Шаповалом) і Директорія (на чолі з В. Винниченком) просто поділили (наближено-пропорційно) міністерські посади між представниками УСДРП, УПСР, УПСФ і УПСС, так що ліві та праві одержали майже однакову кількість місць.

Суто український склад кабінету (за винятком міністра єврейських справ) лише поглиблював прірву між українством і неукраїнськими елементами (особливо ж росіянами та поляками).

У Раді Народних Міністрів не дістали жодного місця дуже впливові на той час боротьбисти, а від есерів центральної течії ввійшли деякі особи, що були досить опосередковано пов'язані з партією й невідомо коли вступили до УПСР.