Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1918

Значний ефект принесли створені за рішенням І з’їзду КП(б)У обласні комітети партії, які координували, спрямовували діяльність місцевих організацій, обирали найоптимальніші шляхи для реалізації завдань ЦК. Створений партійний апарат на місцях набував цінного досвіду, загартовувався у політичній боротьбі.

Значного розмаху набрала агітаційно-пропагандистська робота у військах окупантів. Тут удалося поєднати зусилля більшовиків з діяльністю груп іноземних комуністів-інтернаціоналістів, зокрема, у виготовленні й поширенні літератури. Щоправда, ця робота була успішнішою у суміжних із нейтральною зоною регіонах і значно слабшою далі, у глибині української території [616].

Серйозної сили набрали ревкоми та повстансько-партизанські загони. Влітку і восени 1918 року в Україні існувало понад 190 революційних комітетів і близько 180 партизанських і повстанських загонів та з’єднань [617]. Тут поряд з більшовиками нерідко опинялись і боротьбисти, політична вага яких у селянському середовищі була особливо значною.

Ситуацію в Україні ЦК КП(б)У, передусім її секретар Г.Пятаков, оцінювали як сприятливу для революційного руху. Невщухаючі селянські виступи, повстання, які то тут, то там спалахували знову й знову, особливо на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, породили явище, яке й сучасні об’єктивні дослідники, як уже вище згадувалось, справедливо визначають „селянською війною в Україні” [618]. Новозалучені до наукового обігу пласти документів по суті підтверджують висновки, які запропонували ще перші історики Української революції — В.Винниченко, П.Христюк, Д.Дорошенко та ін. Звісно, для багатьох революціонерів у 1918 р. суспільні тенденції виглядали як невідворотно вибухові, що швидко наближали народ до критичної межі. Можна легко уявити, що для такої емоційної натури, як Г. Пятаков, і значно менший розмах стихійної боротьби проти гетьманщини і окупантів здатен був породити ілюзію нової масованої атаки на устої старого світу.

На підсумкову оцінку ситуації впливали і повідомлення з місць про широкомасштабні антиурядові настрої, готовність первинних організацій більшовиків (зокрема, Конотопської, Гомельської, Прилукської, Подільської, Волинської) очолити загальне повстання, неможливість і шкідливість стримування стихійного пориву, загрозу виходу масового руху з-під контролю [619].

Існували й деякі інші чинники переоцінки партизанських форм і методів боротьби в цілому. Організовуючи збройні загони у нейтральній зоні, готуючи їх до визволення України, комуністи за умовами Брестського миру не могли формувати регулярні військові частини. Вони спиралися на партизанів, що змушені були з боями відступати з України під натиском окупантів. Яскравою ілюстрацією захоплення „лівих комуністів” партизанщиною, як принципом організації війська, є мемуари В. Затонського. „Пригадую, — пише він, — колись Бубнов з Пятаковим написали інструкцію в справі організації партизанських загонів (судячи з усього, йдеться про літо 1918 р. — В. С.) і зайшли до Троцького (нарком військових і морських справ РСФРР) погодити з ним якісь військові справи. Троцького не застали вдома й залишили йому зазначену інструкцію з написом: — Будівничому армії регулярної від організаторів армії партизанської. Побачимо, чия буде зверху! — і розписалися — „Бубнов, Пятаков” [620].

Об’єктивним фактом був і невпинний розклад армій австро-німецьких окупантів і гетьманату.

Однак Центральний Комітет КП(б)У і Всеукраїнський центральний військово-революційний комітет, реалістично оцінюючи наявні потенції, виявляючи природну обачність, ще на початок серпня 1918 р. вважали ситуацію не достатньо визрілою для початку загального повстання. 1 серпня ЦК КП(б)У й ВЦВРК звернулися до робітників і селян України з широкою відозвою, поширеною листівкою накладом у 50 тис. примірників. Її лейтмотив — всебічна, ґрунтовна, ретельна підготовка до вирішального кроку. Рефрен документа: „Готуйтесь до загального повстання, робітники і селяни України!” [621]

Автори звернення детально проаналізували детермінованість стихійної боротьби в Україні, успіхи й невдачі повстанців і дуже переконливо заключали: „…В даний час всі зусилля мають бути спрямовані до того, щоб не допускати цих окремих сутичок; зараз вони шкідливі, розладнують даремно наші революційні сили. Нам слід думати про одне — про всезагальне повстання, про генеральний штурм; нам слід робити одне — всі сили, всю енергію напружити на підготовку цього повстання” [622].