Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

Однак правиця партії рішуче виступила проти такої оцінки моменту і зазначених домагань.

М. Порш у тривалій промові доводив зовсім протилежне тому, що говорив колись на IV Конгресі партії, а саме — що час для соціалістичної революції ще не настав; що російські комуністи збанкрутували у своїй спробі організації соціалістичної республіки; що єдиний вихід для Української революції — «не диктатура пролєтаріяту, а панування демократії», бо, мовляв, «для диктатури у нас немає пролетарської кляси: диктатура міста над селом — це повторення російських большевицьких нездатних спроб, а диктатура села — це диктатура дрібної буржуазії, що найменше можливо», що, нарешті, з категоричними революційними методами треба зачекати, «доки справа соціялістичної революції стане ясною в Англії та в Америці поруч з Германією» [15] Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 50. .

За М. Поршем виступив з промовою В. Винниченко. Зазначивши, що він не цілком погоджується з М. Поршем, Голова Директорії, зокрема, сказав:

«Там, де є 70 % селянства, не може панувати міський пролєтаріят. При індивідуалістичній методі нашого сільського господарства тут — на Україні — соціялізм не можна здійснити по російській методі, бо село від нього конче мусить відсунутись…

Ми не тільки соціалісти, але й державники. Кожен з нас є, до певної міри, попечений соціяліст. Хіба ми рад не визнаємо? Хіба дух розвою працюючих, то не наш дух? Але як той, у кого пошкоджені легені, мусить насамперед лікувати їх, щоб організм набрав нормального стану, так ми мусимо доконче вигоїти національне своє питання . Треба насамперед відшукати вдовольняючі форми державного розвитку. А для цього мусимо з'єднати два елементи два моменти: клясово-пролєтарський і національний» [16] Робітнича газета. — 1919. - 16 січ. .

Промова В. Винниченка мала досить сумбурний характер. Відчуваючи це, Голова Директорії навіть посилався на те, що він передусім художник, митець, людина, яка за фахом схильна до емоційного сприйняття довколишнього світу, почуття якої можуть вступати в очевидні суперечності між собою.

Однак перекрити тим логічні невідповідності різних частин виступу все ж не можна.

«Ми перш за все соціялісти, — вів далі лідер УСДРП. — А найпершою умовою переведення соціялізму є захоплення влади, рахуючись з обставинами. Я не вважаю, що соціяльну революцію доконче мусять переводити совдепи. Ви пригадайте тільки, у чиїх руках не були у нас совдепи. Спершу меншовики, потім большевики, потім демобілізоване деклясоване салдацтво, потім комуністи і просто анархісти.

Пригадайте і те, що у нас справжньою реальною силою є селянство, і скажіть: у чиїх же руках має бути влада? Яко дрібнобуржуазну верству, селянство треба знищити, а натомісць виробити з нього трудове селянство. Чи протирічать же соціяльній революції селяне, що мають у своїм землекористуванні 5-15 десятин? Чи протирічать такі селяне соціялістичним реформам? Ні! Вони підпомагатимуть їм. Наше завдання, строючи на цьому нове селянство, втягти його в процес нашої національно-соціяльноїреволюції. Першеми державники націоналісти; ми, яко національна особь, не хочемо умірати або підлягати болючій експеріментації. Це завше мусимо мати на увазі і в сучасних умовах мусимо опіратися на переважаючу реальну силу — на селянство. Чому не утворити совдепи?! Але що вийде? От що. У Київі, скажемо, совдепський конгрес. Приїздять селяне. Пропорція мусить бути, згідно статистичним вислідам: 1 металіст на 14 кухарок і на 50 (чи ще на більшу кількість) селян. Отже мусіла б бути, коли говорити про диктатуру пролетаріату, диктатура над селянами.

Для чого ж ми боролися з гетьманом? Щоб у лещата взяти оте селянство, що кров свою лило?! Ми, українські соц. — демократи, партія пролетаріату, в цьому разі віддали б владу тому пролєтаріятові, котрий, може, літ через десять і змушений був би таки дати нам повні національні права. Бо не секрет же, скільки в нашу індустрію війна і московська політика вкинула неукраїнського робітництва. Це зробили б так ми. А инші? Скажемо конкретно: збірається Трудовий Конгрес і ухвалює: усунути від селян право на державну владу. Не кажу вже про селян, але січовики не стерпіли б і розігнали б конгрес. Почалась би страшна межиусобиця. На деклясовані банди опертись не можна. Сили не було б… Вихід? Вихід тоді який даєте?

З Пятаковим і Антоновим я абсолютно не піду проти українських січовиків. Тут точка. Можете тоді мене виключати з партії»1.