***
У грудні 1918 р. в Харкові ліві елементи українських соціал- демократів утворили Організаційний комітет фракції «незалежних», який діяв до VI конгресу УСДРП. Основні позиції, які відстоювали «незалежники», зводилися до протидії угодовській, поступовській політиці правиці партії, до послідовної боротьби за самостійність, незалежність УНР і негативного ставлення до більшовиків, їхньої політики в Україні. Відносно КП(б)У Оргкомітет фракції «незалежників» окремо зазначав:
«З цією партією фракція рішуче бореться з таких причин:
1. Є то партія антиукраїнська. Ідучи супроти національно-політичних прав українського народу, є то партія ворожа українській державі. Є то партія на послугах російського імперіалістичного большевицького уряду. Через те вона глибоко реакційна, і цій партії немає місця на Україні.
2. Є то партія, що йде не до диктатури пролетаріату та революційного селянства, а до диктатури частини пролетаріату і своєї партії, і через те глибоко насильнича і, замісць пролєтарсько-диктатурного насильства над буржуазним ладом, вводить насильство невеликої купки.
3. Ця партія своїм незадуманим, безладним способом заведення соціялістичних реформ псує й руйнує господарство Росії і наміряється зробити те і з господарством України.
4. Є то партія двулична, яка весь час ламає свої ж принціпи. Признавши на катеринославськім з'їзді незалежність нею ж вигаданої Української Робоче-Крестьянської Республіки — нікчемного підголоска петроградських большевиків, — вона знову потім і нині стоїть за реакційне домагання федерації, об'єднання бувшої Росії.
З огляду на це партії не можна довіряти, навіть коли б вона знову перекинулась і визнала самостійність та незалежність України і право українського народу на самовизначення, аж поки вона органично не перетвориться і не зіллється з інтересами українського трудового люду. Тому недопустимі спільні з нею виступи, погодження, кандидатури і т. д.» [7] Робітнича газета. — 1919. - 7 січ.
.
Критичне ставлення «незалежників» до централістичної політики російських більшовиків і до їхніх методів соціально-економічного будівництва у поєднанні з виразним і категоричним відстоюванням самостійності і незалежності Української Республіки тривалий час зв'язувало «незалежників» з Директорією, змушувало їх (а разом з ними і широкі робітничі українські маси, які формально хоч і не належали до фракції незалежних, але подібно до них оцінювали події) шукати якщо не порозуміння з Директорією, то хоча б використання утворених нею державних апаратів і майбутнього Трудового Конгресу для організації справжньої робітничо-селянської влади в незалежній Українській Республіці.
Однак суспільно-політичне життя в УНР під проводом Директорії дедалі більше переконувало «незалежних» українських соціал- демократів у необхідності дистанціюватися від неефективного і згубного курсу. Кульмінацією стали події під час VI конгресу УСДРП, де ліві, відповідно до своїх поглядів, запропонували власну резолюцію про поточний момент. її найголовніші пункти були сформульовані таким чином:
«…2. Сучасна українська революція є одною з фаз соціялістичної революції в національних українських формах і, як така, ставить перед пролетаріатом України слідуючі завдання: а) перетворення суверенної, самостійної і незалежної Української Народньої Республики в суверенну, самостійну і незалежну Українську Соціялістичну Республику; б) організацію влади на принціпі диктатури міського і сільського пролетаріату та незаможнього трудового селянства, організованого в робітниче-селянські ради, з цілковитим усуненням від економичної і політичної влади буржуазії, поміщиків і заможнього селянства, при чому організація влади рад має відбутись пляномірно з центру, конституційним шляхом, без дезорганізаційних та анархичних самочинних захватів влади окремими радами на місцях; в) організацію всього народнього господарства України на соціалістичній основі, для чого необхідна пляномірна націоналізація землі, кредіту всіх засобів продукції і транспорту з підпорядкуванням їх загальному плянові державного господарства.
3. Виходячи з того, що, згідно ходу світової революції і внутрішньому своєму розвиткові, Україна має бути соціялістичною республікою, де влада має належати пролетаріату і революційному селянству, Конгрес УСДРП постановляє, що сучасний уряд повинен реорганізуватися на основі представництва революційних українських партій, які стоять на ґрунті: а) самостійности національної Української Соціялістичної Республики і б) влади робітниче-селянських рад. Цей уряд є тимчасовим до організації влади Всеукраїнським Конгресом робітниче-селянських рад.
Читать дальше