Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

4. Стоючи на ґрунті незалежності Української Соціялістичної Республики і виходячи з моменту почавшоїся світової соціялістичної революції, УСДРП, боронячи всіма засобами незалежність Української Республики, вимагає від українського уряду: а) порозуміння з Російською Совітською Республикою на підставі обопільного признання суверенности обох соціялістичних республик, повного взаємного невтручання у внутрішні справи сусідньої республики, негайного виводу російського війська з території Української Соціялістичної Республики і налагодження економичних відносин; б) вимоги від держав Антанти виводу війська з території України (включаючи й Крим), невтручання їх у внутрішні справи України і, в разі відмови, активної оборони Української Соціялістичної Республики супроти імперіялістичного нападу» [8] Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 69. .

Після того як права більшість конгресу УСДРП відхилила запропонований проект, «незалежники» залишили партійний форум.

12 січня 1919 р. відбулося окреме засідання меншості Конгресу, на якому було ухвалено організувати в партії фракцію «незалежних» з власною політичною платформою й окремим організаційним центром.

На цьому ж засіданні обрали новий Організаційний комітет. Наступного дня відбулося перше засідання Оргкомітету фракції «незалежних», на якому було ухвалено текст декларації фракції й вирішено видавати власний орган під назвою «Червоний Прапор» з гаслами «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» і «Визволення робітників є справою самих робітників!» (перше число вийшло 22 січня 1919 р.).

В опублікованій декларації наголошувалося на відмінностях, які мали місце у поглядах на сутність етапу Української революції, що переживався, і на тактику, яку сповідували ліві й праві сили в УСДРП.

«Ми, Фракція Незалежних Української Соц. — Дем. Роб. Партії, різко й виразно стали на новий шлях, і в цьому перше тактичне розходження наше з рештою партії, - говорилося у документі. — Ми мусимо стати на новий шлях, коли хочемо рятувати економичне й соціяльне життя України, а, значить, і національно-державне, бо одне з другим тісно зв'язано. Принціпіяльно наче б то і фракція незалежних, і офіціяльна частина партії стоять на ґрунті соціялістичної революції, обидві частини партії визнають, що соціялістична революція на Україні може відбуватися лише в формі самостійної і незалежної Української Республики. Але той стан мертвої точки, на якому став VI Конгрес, є тяжким ударом перш за все по самостійности і незалежности Української Республики, бо не дає Україні твердо стати в середині, а, значить, і на вні в цей момент, коли світова війна розбивається на цілий ряд частинних війн, на основі необхідності для соціялістичної революції переведення її в національно-державних формах» [9] Червоний прапор. — 1919. - 22 січ. .

«Незалежні» українські соціал-демократи чітко зафіксували власну позицію щодо моделі організації влади в УНР. В декларації говорилося: «Виходячи з спільного розуміння самостійности і незалежности України, як необхідної і конечної форми переведення соціялістичної революції, фракція незалежних, одначе, різко розходиться з офіціяльною партією в формах влади, здатних для переведення соціялістичної революції. Тоді як фракція незалежних єдино можливою формою влади в момент соціялістичної революції, принаймні в сучасну її стадію, визнає диктатуру пролетаріату й селянства в формі робітничих і селянських рад, офіціяльна партія допускає цілу плутанину: Трудовий Конгрес і парлямент з чотирьохвосткою, а на місцях — і органи самоврядування, і комісари, і трудові ради.

Своєю тактикою офіціяльна партія руйнує ті органи, на які вона лише і могла би опіратись, це б то робітничі й селянські ради…

Ми, фракція незалежних, не можемо брати на себе відповідальність за це. Ми вважаємо, що коли вже УСДРП не може різко змінити напрямок урядового курсу, то вона повинна одкликати із уряду своїх представників і стати на шлях боротьби за справжню народню владу, за владу робітниче-селянських рад…

Офіціяльна партія гадає врятувати революцію, хапаючись за старі демократичні формули, боючись ясно й виразно стати на той шлях, який неминуче є в сучасний момент для партії пролетаріату. Демократизм не дає і не дасть сильної централізованої влади, яка лише й може переводити революцію. Демократизм на Україні неминуче перетвориться в диктатуру середніх клясів громадянства, які, звичайно, не можуть бути чинниками соціялістичної революції. Народні маси при парляментарнім ладі також будуть відкинуті від творчости. Соціялістична революція вимагає централізованої влади, як в центрі, так і на місцях, але влади на основі активної в ній участи основної маси працюючих; формою такої влади є влада рад. Той, хто сказав «соціалістичнареволюція», мусить сказати і «влада рад». В цьому в нас основна ріжниця з офіціяльною партією» [10] Червоний прапор. — 1919. - 22 січ. .