Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

За багатослів'ям і очевидною суперечливістю проглядається два цілком певних моменти: несприйняття радянської форми влади за більшовицьким зразком і побоювання військової сили Січових стрільців у Києві, а по Україні в цілому — отаманщини.

Підсумовуючи все, що він прагнув донести до делегатів конгресу, В. Винниченко завершував промову не надто оптимістичними висновками: «Коротко: база — селянство; наше завдання — дбати, щоб село не стало дрібнобуржуазною силою, виробляти з його пролетарську масу , держати орієнтацію на західний і світовий висо- коіндустріалізований пролєтаріят; ні в якім разі не на відсталий російський, бо коли з ним зв'яжемось, большевики російські нас розколять, роздавлять, відіпхнуть від влади наші сили. Тут тоді буде диктатура Пятакових, Антонових тощо. Мусимо спіратися тільки на свою силу. Силу цю ми повинні дістати, коли дійсно зросла вона — своя — пролєтарсько-демократична — за рік революційної боротьби. Коли ж її в дійсности немає, то й держави демократичної у нас не буде. А вже соціалістичної і поготів» [17] Там само. .

В іншому дусі побудував свій виступ на конгресі В. Чеховський. Голова уряду висловився за запровадження радянської форми влади в Україні. При тому він доводив, що є різні ради, що радянська — це ще зовсім не більшовицька система. Відкидаючи більшовицькі методи як диктаторські й насильницькі, В. Чеховський водночас заперечував і парламентаризм на основі загального виборчого права, що, на його думку, нерідко є вигідним лише для буржуазії. Тому він висловився за ради в «чистому, неопоганеному вигляді», «без терору й насильства». Падіння Центральної Ради В. Чеховський пояснював передусім відсутністю опорних баз на місцях, якими можуть бути лише ради трудового народу.

За оцінкою І. Мазепи, «промова Чеховського показала, що на українському «Олімпі» не все гаразд. Виявилось, що голова Директорії й голова уряду по різному дивилися на основні завдання української політики» [18] Мазепа І. Україна в огні й бурі революції 1917–1921. В 3-х т. — Мюнхен, 1951. — Т. 1. — С. 80. .

Колеги по партії і в момент конгресу, й пізніше критично поставилися до тодішньої позиції і В. Винниченка, й В. Чеховського. Так, той самий І. Мазепа в книзі «Україна в огні й бурі революції» писав, що обидва «не мали ясного погляду на справу. Замісць того, щоб справу творення незалежної України покласти в основу всебічного визволення українського народу (так робили тоді в себе соціялісти польські, грузинські, латиські, естонські та фінські), вони блукали між кличами демократії та диктатури й шукали виходу для «гармонійного з'єднання» ідеї національної з соціяльною в неясних формулах про «трудову владу», про «ради трудового народу» і т. п.» [19] Мазепа І. Назв. праця. — С. 80. .

Більшість учасників конгресу підтримали позицію В. Винниченка й М. Порша. Відхиливши проект резолюції «незалежників» (після чого останні, як вище вказувалося, залишили форум), конгрес ухвалив резолюцію про поточний момент.

В ній доводилося, що в міжнародній соціалістичній революції Україна займає осібне становище як переважно дрібноселянська країна, а український народ не має цілісності, його гілки входять до кількох держав чи національно-державних утворень. «Виходячи з цих внутрішніх і міжнародніх обставин, — говорилося у документі,

— український пролетаріат нині не може і не має права, не ставлячи під погрозу небезпеки долі революції) брати в свої руки народне господарство для рішучої і безоглядної соціялізації його в цілому, шляхом робітничої диктатури. Його завданням в сучасну хвилю є

— беручи участь у державній владі і будівництві, підтримуючи з усієї сили процес національно-державного об'єднання частин української нації, - прокладати шлях до панування трудової демократії в Українській республіці, поширювати робітничі організації, переводити обережну і повільну соціялізацію дозрілих галузів народнього господарства і втягувати селянство в процес всієї господарчої соціялізації» [20] Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 53. .

Відмежувавшись у такий спосіб від соціалістичної революції за більшовицьким зразком (тобто від диктатури пролетаріату), резолюція VI конгресу УСДРП висловила ставлення до проблеми влади в Україні: «З огляду на те, що соціялістичний переворот є процес довгий, який може бути переведений в життя лише організованим і свідомим пролетаріатом за допомогою революційної демократії взагалі, - Конгрес вважає, що в даний початковий момент соціялістичної революції влада в центрі і на місцях повинна бути такою, котра могла б забезпечити цілком вільний розвиток сил демократії. Сучасна революція на Україні є лише початкова підготовча стадія соціялістичної революції, стадія здійснення в першу чергу всіх загальнодемократичних реформ, стадія панування справжнього демократизму, через який і на підставі якого можливий успішний перехід до соціялізму. Виходячи з цього, Конгрес висловлюється за скликання в найближчому часі органа всенароднього представництва, парлямента, обраного на основі загального і т. д. виборчого права. Приймаючи ж на увагу важкий переходовий момент, який переживає тепер Україна, а також зважаючи на негайну потребу для уряду опиратися в своїй діяльности на організовану базу з представників революційної демократії, - Конгрес висловився за негайне скликання Всеукраїнського Трудового Конгресу з представників робітництва і селянства як тимчасового законодавчого органа. До скликання Трудового Конгресу вся влада належить Директорії, робота якої повинна бути направлена на закріплення здобутків революції і на негайне переведення ряду реформ в напрямку початкової стадії соціялістичної перебудови. Конгрес висловлюється за негайне переведення нових виборів до органів земського самоврядування. Власть на місцях, до перевиборів місцевих самоврядувань, повинна належати комісарам, котрі працюють в контакті і під контролем з місцевими трудовами радами як органами об'єднання революційної демократії, організованими із пропорціонального представництва від робітників і селян. Комісари обіраються місцевими трудовими радами і затверджуються центральним урядом. Влада повинна бути централізована, причому влада військова повинна бути підпорядкована владі горожансько-політичній» [21] Цит. за: Христюк П. Назв. праця. — С. 53. .