Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

У 1921–1924 рр. — командуючий військами Кримського і Київського військових районів, Київського військового округа. В 1924–1925 рр. — начальник Головного управління військових учбовхи закладів РСЧА. В 1925–1937 рр. — командуючий військами Українського (Київського) військового округу. В 1927–1928 рр. навчався у Вищій військовій академії німецького генерального штабу. В 1930–1934 рр. — член Реввійськради СРСР, з 1936 р. — член Військової ради наркомату оборони СРСР. Нагороджкений трьома орденамси Червоного Прапора.

Довідка: КОСІОР Станіслав Вікентійович (16(18) листопада 1889, с. Тонча Старовеської гміни Венгрувського повіту Седлецької губернії — 29 лютого 1939).

Походив з родини селянина-бідняка. В 1907 р. вступив до партії більшовиків, вів підпільну роботу на Донбасі, в Харкові, Києві, Москві, заарештовувався. Після Лютневої революції повертається із заслання, очолює Нарвсько-Петергофський районний комітет більшовиків Петрограда. Член Петроградського комітету РСДРП(б), учасник Жовтневого збройного повстання.

З березня 1918 р. — С. Косіор в Україні. Член Оргбюро по скликанню І з'їзду КП(б)У його делегат. Член ЦК КП(б)У

В травні 1919 р. рішенням Політбюро ЦК КП(б)У призначається секретарем ЦК. 15 квітня 1920 р. Пленум ЦК КП(б)У знову обрав його секретарем ЦК. На цій посаді він працював до листопада 1920 р. Затим — на господарській і апаратній партійній роботі. У жовтні 1922 — січні 1926 — секретар Сибірського бюро ЦК РКП(б), далі — член оргбюро, секретар ЦК ВКП(б), з грудня 1927 р. — кандидат у члени Політбюро, секретар ЦК і член Оргбюро ЦК ВКП(б). У липні 1928 р. — січні 1938 р. — С. Косіор Генеральний секретар ЦК КП(б)У Відкликаний до Москви, був призначений заступником голови Раднаркому, керівником Комісії радянського контролю. В травні 1938 р. заарештований і засуджений до розстрілу.

Довідка: Примаков Віталій Маркович (18(30) грудня 1897 р., м. Семенівка Чернігівської губернії — 12 червня 1937 р.) — радянський воєначальник, командир корпусу.

Походив з учительської родини. Гімназистом у 1914 р. вступив до більшовицької партії. За антивоєнну пропаганду в 1915 р. був заарештований і засуджений до заслання в Сибір. Після Лютневої революції повернувся, був обраний членом Київського комітету РСДРП(б). Делегат ІІ Всеросійського з'їзду Рад, обраний членом ВЦВК. У січні 1918 р. за рішенням Народного Секретаріату України сформував полк Червоного козацтва. Далі командував полком, бригадою, дивізією, 1-м кінним корпусом Червоного козацтва. Закінчив Вищі військово-академічні курси і Вищу кавалерійську школу в Ленінграді. В 1925–1926 рр. перебував у відрядженні в Китаї. В 1927–1930 рр. — військовий аташе в Афганістані і Японії. В 1931–1933 рр. — командир корпусу, в 1933–1935 рр. — заступник командуючого Південно- Кавказьким військовим округом, з 1935 р. — заступник командуючого Ленінградським військовим округом. Нагороджений трьома орденами Червоного Прапора.

Довідка: ТАРНАВСЬКИЙ Мирон Омелянович (29 серпня 1869 р. — с. Барилів Радехівського повіту Галичина — 29 червня 1938 р. — Львів), — український військовий діяч, генерал-четар УГА. Походив із родини греко-католицького священика. Закінчив німецьку гімназію в Бродах, офіцерську військову школу у Львові й офіцерську військову школу у Відні (1892 р.). В роки Першої світової війни перебував на службі в австро-угорській армії: командир роти, батальону, полку, командир вишколу Легіону Українських січових стрільців. Був поранений, мав бойові нагороди. Під час австро-німецької окупації України в 1918 р. — командир 16-го австрійського полку. З лютого 1919 р. — М. Тарнавський переходить на службу до Української Галицької армії, командиром 2-го Осадного корпусу, одержує звання генерала-четаря.

3 липня 1919 призначається Начальним вождем (головнокомандуючим) УГА. В листопаді 1919 р. звільняється з посади як винуватець підписання договору про перехід у армію А. Денікіна, але в грудні 1919 р. — січні 1920 р. знову виконує обов'язки Начального вождя УГА. Далі командних постів не обіймав. Після повернення у травні 1920 р. до Галичини був заарештований польськими властями та інтернований у табір біля Гданська, де перебував до звільнення в 1921 р. Оселився в с. Черниці на Бродівщині. Підтримував зв'язки з ветеранськими організаціями УГА. Залишив спогади.

Довідка: МАКАРЕНКО Андрій Гаврилович (1885(6) р., м. Гадяч Полтавської губернії — 1965 р., Х'юстон, США) — громадсько-політичний і державний діяч. Походив із селянської родини. Служив в управлінні Південно-Західної залізниці. В 1917 р. обраний головою Всеукраїнської спілки залізничників. Під час Гетьманату працював директором департаменту у міністерстві шляхів. Взяв участь у підготовці антигетьманського повстання. 13 листопада 1918 р. обраний до складу Директорії, зробив внесок у відродження й розвиток УНР. Склавши повноваження члена Директорії, в листопаді 1919 р. одержав дипломатичне доручення за кордон. Залишився в еміграції. Жив в Австрії, Польщі, Чехословаччині, Німеччині, США. В 1921 р. був обраний членом Всеукраїнської національної ради у Відні.