Валерий Солдатенко - Україна у революційну добу. Рік 1919

Довідка. МАХНО (Міхно, Міхненко) Нестор Іванович. 26 жовтня (7 листопада) 1988 р., Гуляй-Поле Олександрівського повіту Катеринославської губернії — 25 липня 1934 р., Париж.

Народився в бідній, багатодітній селянській сім'ї. Навчався в початковій школі, влітку наймитував. Працював на чугуноливарному заводі. Під час Першої російської революції підпав під вплив місцевих анархістів, брав участь у збройних пограбуваннях і, зрештою, потрапив до в'язниці. Був засуджений до страти, заміненої довічною каторгою, яку відбував майже 9 років у Луганській, Олександрівській і Бутирській (Москва) в'язницях.

Виявляючи постійну непокору тюремщикам, Н. Махно близько зійшовся з анархістами (П. Аршиновим та ін.), під їх впливом зайнявся самоосвітою. Перебування в ув'язненні дуже негативно позначилося на здоров'ї (туберкульоз, втрата легені, зіпсований зір). Та після Лютневої революції Н. Махно визволився з кайданів і відправився до рідного Гуляй-Поля. Був обраний заступником голови повітового земства, ініціював створення групи експропріаторів «Чорна пантера», з допомогою якої тероризував місцевих багатіїв, став головою повітового селянського союзу, самочинно оголосив себе «комісаром Гуляй- Польського району». 25 вересня 1917 р. Н. Махно підписав декрет повітової ради про націоналізацію землі і поділ її між селянами. Постійно обирався делегатом на повітові й губернські з'їзди рад. Різко негативно ставився до влади Центральної Ради, став ініціатором ухвали повітового з'їзду з вимогою її «смерті». Вітав встановлення влади рад в Катеринославі, очолив Гуляй-Польський ревком, створив озброєний загін для боротьби проти австро-німецьких окупантів, став керівником повстанського руху в Катеринославській губернії. Н. Махно не визнав влади Директорії, прийняв пропозицію більшовиків про спільні дії проти УНР, оголосив Гуляй-Поле «столицею» свого війська, став «головнокомандуючим Радянської революційної робітничо-селянської армії Катеринославського району». Однак з перших місяців 1919 р. ставлення Н. Махна до більшовиків, їх політики переживає складні трансформації, а двосторонні стосунки характеризуються неусталеністю, суперечливістю, нерідко зводяться до взаємної недовіри й претензій-звинувачень.

Довідка: ДЕНІКІН Антон Іванович (4(16) грудня 1878, біля Варшави — 8 серпня 1947, Анн-Арбор, штат Мічіган, США) — політичний і військовий діяч, генерал-лейтенант, один з основних організаторів боротьби проти влади рад.

Походив із сім'ї офіцера. Закінчив Київське піхотне юнкерське училище (1892) і Академію Генерального штабу (1899). Поділяв погляди кадетів. В роки Першої світової війни командував бригадою, дивізією, з осені 1916 р. — VIII армійським корпусом Румунського фронту. В квітні-травні 1917 р. — начальник штабу верховного головнокомандуючого, потім — командуючий військами Західного і Південно- Західного фронтів. Активний учасник корніловського заколоту, за що був заарештований. В листопаді 1919 р. разом з Л. Корніловим втік з Биховської в'язниці на Дон, брав участь у створенні Добровольчої армії, яку очолив після загибелі Л. Корнілова.

Восени 1918 р. А. Денікін за співучасті Антанти став головнокомандуючим Збройними силами Півдня Росії, заступником верховного правителя Росії адмірала О. Колчака. Влітку-восени 1919 р. керував походом Білої армії на Москву, а після поразки в квітні 1920 р. передав командування рештками добровольців П. Врангелю. На англійському есмінці виїхав до Константинополя. Хотя до кінця життя залишався ворогом радянської влади, в 1939 р. виступив зі зверненням до білоемігрантів не підтримувати нацистську Німеччину у війні проти СРСР.

В 1921–1926 рр. у Парижі-Берліні випустив п'ятитомне мемуарне видання «Очерки русской смуты» (скорочений варіант — «Поход на Москву». — М., 1928).

Довідка: ЯКІР Йона Еммануїлович (3(15) серпня 1896, Кишинів — 11 червня 1937) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу. Народився в сім'ї провізора. Навчався в Базельському університеті й Харківському технологічному інституті. В 1917 р. вступив до РСДРП(б), був обраний членом Бессарабської ради, членом губкуму партії і членом ревкому. В січні 1918 р. очолив червоногвардійський загін, який боровся проти румунських окупантів. Весною і влітку 1918 р. командував батальоном китайських добровольців-інтер- націоналістів в боях з австро-німецькими окупантами. В 1919 р. — начальник 45-ї стрілецької дивізії, Південною групою військ 12-ї армії. До кінця громадянської війни — на високих командних посадах в Червоній армії.