Тому, ще в ніч з 30 на 31 грудня 1919 р., 6-й загін полку Запорізької групи під командуванням К. Гордієнка після тригодинного бою з білими зайняв Умань. А 1 січня 1920 р. до міста вступили основні сили полку [34].
Опанувавши Уманщиною, командарм М. Омелянович-Павленко вирішив реорганізувати формацію, щоб наблизити підрозділи до умов партизанської війни і зберегти засади і якості, необхідні для перетворення за інших умов у регулярні частини. Було вироблено й реалізовано наступний план: 1. кожну групу перетворено в дивізію тієї самої назви у складі одної пішої бригади, одної гарматної частини (з 2–4 гармат) і технічної сотні. 2. кожна дивізія мала зміцнити свій кінний полк різними дрібними кінними частинами і, в разі можливості, приступити до формування полку другої черги. 3. рештки 3-ї Стрілецької дивізії мали й далі переформуватися в 3-й кінний полк. 4. всім частинам наказано зняти свої попередні назви. 5. зайві штаби мали розформувати та вжити заходів на зміцнення бойових частин. 6. всі дивізії особливу увагу мали звернути на розформування всіх зайвих обозів та немуштрових частин.
Командарм збільшив штаб Запорозької дивізії, що одночасно виконував і обов'язки Штабу рмії, призначивши вартовим отамана (тобто, своїм представниуом, довіреною особою — В. С.) полковника Ткачука. При штабі ще були: Головний священик армії П. Пащевський, в. о. начальника штабу полковник Долуд, ад'ютанти — сотник
Миколаєнко та чотир Кочуржук, начальник технічних військ сотник Копаць, скарбник штабу і сотник Пругло.
Забезпечення армії харчами загалом було добрим, бо село охоче годувало козаків по три-чотири доби. Бракувало тільки ліків та медичного персоналу. Кінний склад армії, через безперестанні марші, звівся теж нанівець. Найтяжчим моментом було озброєння армії. Селяни дуже неохоче віддавали свою зброю, кажучи, що вона їм самим потрібна для боротьби з ворогом [35].
По захопленні Умані сюди оперативно переїхала редакція газети «Україна». Тут було видано 5 чисел газети, у яких містився інформаційно-агітаційний матеріал, подавалися відомості про перебіг воєнних подій, детально розповідалося про те, як формація вирушила в свій похід, було надруковано останні накази командування, інші документи.
Там само, в Умані, було видрукувано до 200 тисяч відозв — «До інтелігенції України», «Офицерам, казакам и солдатам Добровольческой армии» і «Селяне», укладених і підписаних отаманом Ю. Тютюнником [36].
У відозві «До інтелігенції України» говорилося, що «платонічної любови для народу мало, йому потрібні жертви, необхідні подвиги». Відозва закликала інтелігенцію до боротьби з большевиками, підкреслюючи, що «Україна, як Держава, може бути тільки демократичною, і вона такою буде» [37].
Офіцери, козаки і солдати Добрармії — говорилося в відозвіхотіли створити «единую недълимую Россію» за допомогою цілого світу, а створили фікцію перемоги над українським народом, який має вождів «не своекорыстных, не приверженцев какой-либо классовой политики, а вождей, преданных своему народу и любящих свой народ до самозабвенія»… «Вашу армію, — говорилося у відозві, - разбил украинскій народ, борясь за свое священное право на свободную жизнь.». Там же заявлялося, що Головна команда українських військ ніколи не заплямує себе союзом з командуванням Добровольчої армії, але всім, хто перейде на бік УНР, обіцялося вибачення помилок і висловлено було готовність прийняти їх до українського війська.
У відозві «Селяне» йшлося про розстріл більшовиками народних представників — членів Центральної Ради та про те, як більшовики спочатку вели переговори з гетьманом і як потім вони, коли український народ його скинув, знову пішли війною на Україну, давши змогу Денікінові зорганізувати армію. Закінчувалася відозва кличем: «Нехай живе Вільна Селянська Українська Народня Республіка!»
Ці відозви передавалися з рук до рук, діставалися вони й до рук повстанчих організацій, які передруковували їх [38]. Тут же, в Умані трапився епізод, найменований «волохівщиною» [39] {3} .
У своїй праці «Зимовий похід» командарм М. Омелянович-Павленко присвятив чимало сторінок з'ясуванню особистості О. Волоха, його прибічникам «волохівцям», оскільки отаман «наробив стільки школи українській армії, що на цьому слід більш зупинитися» [40].
М. Омелянович-Павленко зазначав: на самому початку січня 1920 р. 1-й і 2-й гайдамацькі полки під командуванням отамана О. Волоха зазнали поразки в зіткненні з денікінцями й розпалися. Отаман з невеликою групою прихильників кинувся в район Чуднова, де в с. Троща спробував переконати командування одного з червоних полків у визнанні більшовизму й бажанні приєднання до радянських військ. Однак досягти цього не вдалося — більшовики віднеслися до українських вояків з підозрою. Тому О. Волох повів своїх гайдамаків на Троянців, Чуднів і Житомир. Саме тоді, під Житомиром, було створено Волинську революційну раду, що в скорому часі оголосила себе «Всеукраїнською». Ввійшовши з нею в контакт, О. Волох з кількома посланцями від ради спробували зв'язатися з боротьбистами, ЦК яких перебував у Житомирі.
Читать дальше